Є заповіді в Письмі, що у старанних християн завжди перед очима, але є й такі, що їм у церкві приділяється не так вже й багато уваги, не зважаючи на їхню величезну значимість. Ось одна з таких заповідей: «Отож будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий» (Мт.5:48). Абсолютно очевидно, що ці слова Ісуса не є таким собі простим побажанням, що його можемо прийняти до відома,  а виконувати чи не виконувати, то вже як вийде. Ця заповідь не допускає ніякого іншого розуміння чи тлумачення, окрім одного, сказаного чітко й незаперечно: будьте! 

Існує чимало християн, котрі після покаяння, провівши кілька років у церкві, постають перед важким питанням: що мені робити далі? Як правило, вони можуть отримати два варіанти відповіді. 1. «Бо воля Божа, освячення ваше» (1Сол.4:3). 2. «Бо ми стали учасниками Христа, якщо тільки твердо збережемо розпочате життя наше до кінця» (Євр.3:14).

Все вірно, все по Слову, але зробивши спробу якоїсь діяльності по першому пункту, віруючий відразу ж наштовхується на височенький мур. Щоб почати цілеспрямований рух, треба встановити, де ти знаходишся на даний момент, інакше кажучи, необхідно визначити рівень своєї святості на початковому етапі, без чого є неможливе його нарощення чи примноження.  Навряд чи вам це вдасться, й очевидно, ніхто вам не підкаже, наскільки ви святі. Аби не збитися з дороги, треба мати також якісь віхи, такі собі кілометрові стовпчики на шляху. Якщо ви почнете їх шукати у межах лише ідеї освячення, то знайдете тільки ось це: «…праведний нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується» (Об»явл.22:11).

Якось знайомі молоді брати довго міркували над цим питанням, доки наймудріший із них не сказав: «Що там голову ламати, друзі, ми всі є святі у Христі, далі справа Його, нам же лишається просте й зрозуміле: не грішити й чинити добрі справи».

Подібну картину маємо і з другим пунктом. Почали ми християнське життя з покаяння та звільнення від рабства гріха. Щоб надійно зберегти наше перше духовне завоювання, очевидно, достатньо твердо стояти супроти каверз диявола й міцно триматися на вже досягнутій духовній висоті.

Тисячі віруючих сьогодні саме на це й орієнтуються. Їхнє християнське буття цілком укладається в щонедільні відвідування церкви, читання Біблії, молитви за «нужди», воно собі плине рівно від неділі до неділі без злетів та й без великих падінь і на позір виглядає як тихе й безтурботне, хоча й позбавлене яскравих духовних кольорів. Роки минають, церковний стаж зростає, можна сподіватися, що й освячення не стоїть на місці, з гріхами ж сяк-так управляємось, а якщо, бува, й згрішили, то покаємося, – Господь бо милостивий.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 1. На березі Йордану

Повернутись до Змісту