Будь-який шлях має свій початок. Навіть такі фундаментальні поняття в християнстві як любов, віра, мир та ін., хоч ми й отримуємо їх у Христі Ісусі, не «завантажуються» в серце людини в остаточному вигляді так, що ними можна користуватися відразу ж на повну силу. Віра, наприклад, починається з розміру, за висловом Ісуса, менше гірчичного зерна і може досягти сили, що здатна навіть гори пересувати. Не всі люди спроможні однаково любити, але спраглий розвивається, наполегливо просуваючись від любові родинної до любові, що приймає й ворогів.  І мир також: від тимчасового заспокоєння нервів до непохитного спокою, що вищий за будь-яке людське розуміння.

Ізраїль як народ народився у Єгипті. Сорок років  пустельного блукання пішли на його формування, очищення, звільнення від звичок рабства, створення досконалої адміністративної структури, і, що найважливіше, – налагодження затвердженого Всевишнім богослужіння. Й настав величезний доленосний момент: вони стали на березі Йордану.

 Йордан часто згадується у Біблії, виступаючи в різних духовних образах. Ось один із них. Йордан як кордон між минулим і зовсім новим майбутній, перехід через цю річку символізує вступ до нової духовної якості.  Ізраїль ступив на землю обітовану вже іншим народом, схожим на воїна-юнака, загартованого, вишколеного фізично й духовно, готового до виконання нового велетенського історичного завдання (Іс.Нав.3:17). У свій останній день перебування на землі Ілля чомусь наполегливо поривався до Йордану, і Господь забрав Свого раба лише тоді, коли той перейшов на той бік ріки.  На березі Йордану Єлисей став великим пророком, а Ілля отримав, як колись Енох,  найвище серед людей духовне звання. Ісус переходив Йордан двічі. Вперше, коли Дух повів Його в пустелю, вдруге, коли, подолавши усі випробування, полишив ці безлюдні місця. «А Ісус повернувся в силі Духа в Галілею» (Лук.4:14). Це були дві надзвичайно важливі знакові події у Його житті. Почалося Його славетне служіння на землі.

 В християнському житті теж є свій духовний Йордан. Якось багатий юнак, підійшов до Ісуса за порадою, – очевидно, що підштовхнуло його певне невдоволення своїми духовними досягненнями. «Учителю благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» Він же відповів йому… дотримуйся заповідей…» Юнак знав заповіді, сумлінно виконував їх усе своє життя, але щось тривожило його: «Чого ще бракує мені?»  Ісус відповів: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Мт.19:16-22). Своїми словами:  не зупиняйся на досягнутому, для тебе є новий дивовижний і прекрасний, хоч і вельми нелегкий шлях. Іншим разом Ісус сказав Своїм учням: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт.16:24).

Об'єднавши ці два висловлювання, отримаємо коротку й точну програму для тих, хто прагне досконалості у Христі. 1.Звільнися від тягаря надмірної власності; 2. Забудь про своє кохане «Я»; 3. Візьми хреста; 4. Рушай за Ісусом.

Перші тут слова: коли хочеш. Але якщо ми будемо вважати, що все починається з бажання людини, то це буде правильно лише частково. Ідея кинути все своє надбання і рушити на Голгофу, де тебе розіпнуть, нехай навіть не в фізичному сенсі, не може виникнути сама по собі, це суперечить земному єству людини, всім її інстинктам. Таке бажання може з'явитися тільки під впливом Духа Святого. Ап. Павло пише: «Бог викликає у вас і хотіння і дії за уподобанням» (Фил.2:13). Додамо для ясності: за Своїм уподобанням. У випадку з багатим юнаком очевидно, що Господь, знаючи серце цього чоловіка, послав йому бажання звернутися до Ісуса й спонукав до дії.

Юнак підійшов до свого духовного Йордану, але багатство й принади світського життя стали на заваді й він не ступив у воду.

Серед мільйонів християн Бог вбачає тих, хто здатний на повне самозречення в ім'я Христа і посилає в їхні серця бажання переступити межу звичного християнства і почати важкий і тривалий підйом до вершин досконалості. Як правило, це люди відроджені, очищені від гріха, випробувані, стійкі у вірі, наділені від Бога достньою духовно силою для успішного подолання майбутніх великих випробувань. Це люди, які  свідомо і з повною відповідальністю повіддавали свої тіла «в жертву живу, святу, приємну Богові»  (Рим.12:1).

Наше дослідження буде складатися з двох частин. У першій частині  постараємося дати чіткі й зрозумілі критерії для того, аби кожен, хто рушить  до вершин досконалості, міг визначити на якій висоті, на якому пункті духовного Синаю він наразі перебуває. У другій частині читач знайде досить просту для практичного виконання методику, як підійматися до вершини, зростаючи, за висловом ап. Павла «в мужа досконалого, в міру  зросту повноти Христової» (Еф.4:13).

Що мав на увазі ап. Іоанн, звертаючись до нас із такими словами: «Пишу вам, діти, бо гріхи вам прощені раді імені Його, Пишу вам, батьки, бо ви пізнали сущого від початку... Я написав вам, діти (отроки – синод.), бо ви пізнали Отця. Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального. Я написав вам, юнаки, бо ви сильні, і Слово Боже  перебуває у вас, і ви перемогли лукавого» (1Ін.2:12­-14). 

Думаю, сьогодні всім зрозуміло, що йдеться тут не про фізичне. Ап. Іоанн весь період духовного життя християнина ділить на чотири частини: вік дітей, вік отроків, вік юнаків і вік батьків.   

Духовні немовлята

Вік дітей, згідно з ап. Іоанном, лежить як би між двома віхами: початок – прощення гріхів, і кінець – пізнання Небесного Отця. Ап. Павло, в свою чергу, виділяє в цьому віці ще період немовлят. «І я, брати, не міг говорити з вами як з духовними, але… як з немовлятами у Христі (1Кор.3:1). Як це пов'язано з тим, про що пише ап. Іоанн?

Після покаяння новонавернений християнин продовжує певний час перебувати в тому світі, від якого відвернувся. Живе мирськими звичками, використовує свій старий досвід, дотримується своїх колишніх пристрастей і симпатій, він ще продовжує будувати своє життя і побут таким же чином, як це робив раніше. Він має тільки наміри все змінити на духовній основі, але ще не змінив майже нічого. Навіть якщо Господь в одну мить при покаянні звільнив вас від алкогольної залежності і наркотиків, відгородив від занять, пов'язаних із гріхами та ін., вам все одно якийсь час доведеться витримувати атаки нечистих духів, яким ви корилися до покаяння.  

Поведінка «новонароджених» нагадує поведінку Ізраїлю після його виходу з єгипетського рабства, коли він опинився в пустелі. Часто вони нарікають на Бога: чому ми не маємо того, чому Бог не дає нам іншого? (Вих.17:3). Вони відчувають спрагу, але вода Божа для них гірка. Вони жадають їжі, але те, що Бог їм дає, не завжди приймають, тому що воно здається їм несмачним, одноманітним і швидко набридає. «Чи може людина роками їсти лише саму манну?» – з гіркотою  запитують вони себе та Бога. 

«Немовлята» ще не пізнали смаку Божих страв, вони бояться повністю довіритися Богові і часто в критичних ситуаціях не можуть втриматися від того, щоб підстрахуватися на всякий випадок – зробити якісь запаси, придбати ліки, заручитися підтримкою знайомих. Зовнішні умови, що різко змінилися (втрата старих друзів, інші стосунки на роботі, незвичне нове оточення в церкві і т.д.), умови «пустелі» пригнічують їх і навіть лякають. Особливо ж лякає те, що вони позбавлені можливості впливати на своє майбутнє. «Тому кажу вам: не журіться про життя ваше, що вам їсти чи що пити, ні про тіло ваше, у що одягатися. Чи ж життя не більше від їжі, і тіло – від одежі? Погляньте на птаство небесне, воно не сіє, і не жне, і не збирає в клуні, а Отець ваш Небесний годує їх» (Мт.6:25,26). 

Як важко починати здійснення цього принципу на практиці! Віра «немовлят» поки ще переважно розумова, на рівні згоди з тим, що Бог все-таки існує. Пройде ще досить багато часу, перш ніж вони стануть тими, хто увірував. Вони ще побачать чимало чудес у своєму житті,  пізнають Його турботу, любов і ласку, зрозуміють, як Він діє в сучасному світі, і тоді в їхніх серцях почне визрівати один їх найпрекрасніших плодів духа – плід віри.

Яскравим прикладом духовних немовлят були коринфяни. Що ми спостерігаємо в їхній церкви? Покладання на власний розум, заздрість, сварки, чвари у сім’ях, гордість, філософські мудрування, відсутність євангельського порядку у громаді тощо. Взагалі ж, усі ці явища можна охарактеризувати як наявність старої, світської закваски в людях. «Отож, очистіть стару закваску, щоб стати вам новим тістом» (1Кор.5:7,8).

Основна їжа «новонароджених» – «молоко».  «Як новонароджені немовлята, прагніть щирого словесного молока, щоб ви зростали від нього на спасіння» (1Пет.2:2). Вони ще не можуть збагнути глибин Слова Божого – це тверда їжа. Вони поки що освоюють початки істини Христової, її основи. Слово Боже поки ще не пустило глибоких коренів у їхніх серцях, і тому вони легко піддаються впливу  всіляких модерних релігійних вчень, охоче йдуть за різними популярними лідерами, бігають по церквах, шукаючи, де талановитіші проповідники, де більш прийнятні порядки, краще традиції і стосунки між віруючими. Вони шукають, де вище духовність, бо самі ще не є носіями помітної духовності. Віруючі, які вживають духовне молоко і ще не мають мудрості від Бога, обов'язково розходяться в тлумаченні багатьох місць Письма. Цим з успіхом користується лукавий, позбавляючи внутрішнє життя Церкви таких необхідних їй миру та злагоди.

Серйозних розбіжностей в розумінні Слова Божого і волі Його не може бути у тих, хто є водимий Духом Святим, хто має вже мудрість від Бога розуміти глибини Божі. «Дух істини… наставить вас на всю істину» (Ін.16:13).

Євангеліє не раз вказує нам на те, що є тільки один спосіб позбутися цих «дитячих хвороб» – духовне зростання, безперервне сходження від молодшого віку до старшого. «І Він призначив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями і вчителями, для вдосконалення святих на діло служіння, для збудування тіла Христового, аж доки ми всі не прийдемо до єдності віри й пізнання Сина Божого, в мужа  досконалого, в міру зросту повноти Христової; щоб ми більше не були дітьми» (Еф.4:11-14).    Тут апостол чітко показує напрямок нашого духовного руху – від «немовляти» до зросту повноти Христової.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 2. Духовний вік християнина

Повернутись до Змісту