У минулому розділі ми почали досліджувати дуже важливий етап у сходженні християнина до вершин досконалості. Це – «юнаки». Тут ми окреслили ознаки приналежності брата чи сестри до цього віку. 1.Сила; 2. Перебування у віруючому Слова Божого; 3. Перемога над лукавим. Дуже важливе значення для віруючих мають їхні стосунки з Духом Святим. Він може перебувати «З» людиною, «В» ній, «На» ній. Ідеальним прикладом для нас є перебування Ісуса в пустелі, Його перемога над лукавим та в кінці тяжких випробувань отримання сили духа. Подібний шлях пройшли й апостоли.

«Я написав вам, юнаки, бо…Слово Боже перебуває у вас» (1Ін.2:12­-14).  Слово (логос) в тому значенні, в якому його вживає Іоанн (1:1), у перекладі з грецького означає:  думка, поняття; вираз думки. СЛОВО існує у трьох іпостасях: 1. Сам Бог Безначальний, Який має в Собі всю повноту; 2. Друковане Слово, в якому Він письмовими знаками зобразив Свою сутність і визначив Свої стосунки з людьми; 3. Ісус Христос, як фізичне втілення Слова у всій його повноті.

1.Слово Боже перебуває у вас

Прийняти Слово Боже означає розчинити вірою у своїй істоті Правду Його, яку ми отримали через друковане Слово: «Бо і нам було Євангеліє проповідувано, як і тим, але слово почуте не принесло їм користі, бо не з’єдналося з вірою тих, що слухали» (Євр.4:2). Чи є в людській істоті якесь місце, куди Бог кладе Слово Своє? Таке місце існує: «Укладу закони Мої в серця їхні і в їхніх думках напишу їх» (Євр.10:16)

Отже, думки (в інших перекладах – розум) і серце.

Як потрапляє біблійне вчення у наш розум, цілком зрозуміло. Читаємо, вивчаємо, слухаємо проповіді у церкві тощо. Інша справа – серце.

Процес передачі Слова людям детально описано у книзі «Вихід». Відбувалося це у три етапи.

1. «Прийшли вони в Меру та води з Мери не могли пити, бо гірка була… Там дав Він їм закон і суд» (Вих.15:23,25). Очевидно, що це не був той звід законів, що дійшов до наших днів. Мойсей мав бездоганну пам’ять і вочевидь на початковому етапі міг цілком обійтися без богослужбових книг, направляючи й судячи народ згідно з чіткими Божими настановами. Вагомим підтвердження тому може слугувати існування так званої усної Тори, добре відомої в юдаїзмі.

2. Зустріч народу з Богом біля гори Синай. «Повернувся Мойсей і переповів народові всі слова Господа і всі рішення… І написав Мойсей усі слова Господні… Потім узяв книгу завіту й прочитав на слух людям» (Вих.24:3-6). Ось уже з'явилася «книга завіту», що з неї читалося під час зборів. У цей час сталася ще одна велика подія: «Узяв Мойсей намет та й нап’яв його за табором, оддалік від нього, він назвав його наметом зібрання» (Вих.33:7).

То був прямий попередник храму. Ще примітивний, спрощений, така собі «повітка», призначена для тимчасового проведення богослужінь. Доти, поки не зведуть храму справжнього. Але це був великий крок уперед: народ отримав постійне місце, де зберігалося Слово Боже, де Мойсей виправляв треби як посередник між Богом і людьми, де кожен, хто забажає, міг знайти духовне спілкування.

3. Наступним кроком було отримання Мойсеєм від Саваофа камінних таблиць і докладного опису нового храму, скинії (Вих. 24:12).

Скинію, тобто спеціальний намет, ставили на просторому подвір'ї, відділеному спеціальної огорожею з щільної тканини натягнутої між стовпів. Намет поділявся на дві половини важкою завісою. Одна половина називалася Святе, друга – Святе-святих.

На подвір'ї перед входом до Скинії стояли жертовник і умивальник, у двір міг зайти кожен з народу, коли у нього виникала необхідність принести жертву Богові. У Святе могли входити лише священики та й то після певного обряду освячення. У Святе-святих входив тільки первосвященик – один раз на рік. Там же стояв ковчег, там було місцем постійного перебування Ягве у нерукотворному сяйві: «Тоді хмара вкрила намет зборів і слава Господня сповнила храмину»  (Вих.40:34). Саме наявність слави Божої у храмі робить його живим і дає йому сенс існування. Як тоді було, так, власне, й тепер.       

 І ще одна надзвичайно важлива річ мала відбуватися у Святому-святих біля ковчега завіту. Бог сказав до Мойсея: «Там Я буду зустрічатися з тобою… Я говоритиму з тобою про все те, що маю заповідати тобі для синів Ізраїля»  (Вих.25:22).

Яке значення мають всі ці приклади для нас християн?

Апостол Павло казав віруючим:  «Чи ви не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе у вас?» (1Кор.3:16).  Що являє собою  той храм? Людська істота триєдина, вона має дух, душу та тіло. І храм, що його вона постійно носить у собі – то є духовна Скинія. Тіло – то є двір, душа – то є Святе, і дух – то є Святе-святих.

Будівництво храму у нашому тілі відбувається поступово. Ось людина покаялася, вступила у завіт з Богом, але вона ще духовне немовля. Її дух, і душу, й тіло не мають ще чіткого розмежування, точного розподілу своїх функцій, духовна внутрішність людини нагадує пустелю, де стоїть самотній жертовник, складений з необтесаного природного каменю.  Там вона час від часу приносить «жертви», здебільшого плід уст. Жертовник не носять із собою, й він не є тим місцем, де Бог може перебувати постійно.

Як новий щабель на сходах духовного зростання з'являється «намет Мойсея» (Вих.33:7). Це ще не справжній храм, він ще нічим не відрізняється від тих наметів, де жили люди зі своїми сім'ями, але це вже місце відокремлене від табору, тут зберігається Слово, богослужіння відбуваються тут постійно, і сюди може прийти кожен, хто бажає спілкування з Богом. Характерно і те, що намет Мойсея перебував за табором, тобто людині, щоб зустрітися з Богом, треба було вийти за межі свого звичного життя, на час служіння залишити табір.

Рухаючись до досконалості, ми всі проходимо етап, коли Господь з’являється в нашій істоті лише час від часу, переважно на зібраннях, де необхідною для нас є праця служителів. Саме тут в «наметі Мойсеєвім» поступово відкриваються нам глибини Слова Божого, тут воно справляє на нас свій потужний вплив.

Протягом часу Дух Святий все глибше і глибше входить в нашу внутрішність, Він все довше і довше затримується там. Він працює над спорудженням храму.

Апостол Павло стисло й конкретно описує процес цього будівництва. «Слово Боже живе й діюче, гостріше всякого меча двосічного: він проникає аж до розділення душі і духа, суглобів та мозку, судить думки й наміри серця» (Євр.4:12). Завершувалося будівництво рукотворної Скинії тоді, коли у ній з’являлися: у дворі – жертовник та умивальниця; у Святому – стіл для священних хлібів та світильник-менора.  Святе-святих мало: «золоту кадильницю і ковчег завіту, обкладений з усіх сторін золотом, в якому була золота посудина з манною, розквітлий жезл Аарона та скрижалі завіту» (Евр.9:4). Алегорична подоба усіх цих речей має бути й у храмі нашого тіла.

Світильник-менора: «Слово Твоє – світильник, то світло для стежки моєї» (Пс.117:105). Цей світильник освітлює наше повсякденне життя в Ісусі, допомагає знайти вірний шлях. Жезл Аарона образно уособлює живе (розквітлий жезл) священицьке служіння («Але ви – вибраний рід царствене священство» (1Пет.2:9). Посудина з манною, – хліб з небес, нагадує нам про одкровення Божі, що їх ми маємо отримувати щодня, для того, аби справи наші не перетворювалися на суєту й не виходили за межі Божого водіння: «Істинно, істинно кажу вам, не Мойсей дав вам хліб з неба, а Отець Мій дає вам істинний хліб з неба» (Іоан.6:32). Скрижалі завіту, то є Слово Боже викарбуване на нетлінному матеріалі, що його ми тримаємо в руках у вигляді друкованої Біблії. 

Апостол Павло пише, звертаючись до нас: «Ви храм Бога живого, як сказав Бог: «Вселюсь в них і буду ходити в них, і буду їхнім Богом, а вони будуть Мої народом» (2Кор.6:16).  Господь вселяється у храм нашого тіла у вигляді слави Божої (шекина), постає горінням Духа Святого у нашому дусі (Святому-святих): «Я вкладу в ваше нутро Дух Мій» (Єзек.36:27). Ми розуміємо: вселитися – це не зрідка навідувати, а придбати житло й жити там постійно. То є неодмінна умова для того, аби Господь почав «ходити» в нас, а ми «ходили» безпомилково у Його заповідях. Уникнути відхилень та падінь ми зможемо лише при одній умові: коли шлях нам буде вказувати отой вогненний стовп, що постає з-над ковчега завіту над храмом. Про тих, котрі досягли цього, апостол Павло говорить  як про водимих Духом Божим (Рим.8:14).

2. Ви перемогли лукавого

«І ви перемогли лукавого…» (Ін.2:14). Перемоги бувають різні. Одні закінчуються повним розгромом ворога, інші – його втечею або просто відступом.

Чи можемо ми, віруючі, знищити ворога душ людських? На жаль, не можемо, це не в компетенції та й не під силу жодному із людей. А можемо ми бодай зв'язати його? Сумніваюся, хоча у деяких церквах наполегливо намагаються це зробити. Як це буде здійснено, чітко відповідає Євангеліє: «І схопив він дракона, стародавнього змія, котрий є диявол і сатана, і зв’язав його на тисячу років» (Об’явл.20:2).

У чому ж тоді наша перемога? У тому, щоб довести: сатана більше не має влади над нами, не має доступу до нас, значить, не може ні за яких обставин взяти над нами гору. Сили нашої в Дусі Святому досить, аби відбити будь-яку атаку ворога.

Отож, щоб бути готовим вступити в боротьбу з лукавим, необхідно мати надійну духовну зброю захисного характеру: «Тому зодягніться у повну зброю Божу, щоб ви могли протистояти в день злий і, все подолавши, встояти» (Еф.6:13-15); зброю для наступу, тобто меч духовний Слова Божого (Еф.6:16). І треба мати достатньо сили Духа Святого, Який би навчив нас бездоганно володіти нашим озброєнням.

На цьому завершується оснащення віруючого для служіння в юнацькому віці. Далі будуть випробування, свого роду іспит, після успішної здачі якого, юнака буде допущено до виконання серйозних дорослих справ.

Такі ж випробування пройшов і наш Господь. «Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся з Йордану і був поведений Духом у пустелю» (Лук.4:1-13 та ін.). Іспит було здано успішно й «Ісус повернувся в силі Духа в Галілею» (Лук.4:14).  Бачимо чітку різницю між силою Ісуса до пустелі і після виходу з неї. Після хрещення в Йордані Господь отримав силу, але то була, так би мовити, внутрішня сила, призначена для внутрішньої боротьби, для успішного відбиття атак ворога, а після тяжких випробувань і перемоги, Ісус отримав силу для праці у зовнішньому світі: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене звіщати Добру Новину убогим і послав Мене зціляти розбитих серцем проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння і відпустити пригноблених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе» (Лук.4:18,19). І він приступив до виконання головної Своєї місії на землі. 

Повчальний приклад з цього питання знаходимо в історії Ізраїля. Ось минуло два роки після виходу його з Єгипту. Знаменним є перебування його в Кадіс-Варні, але перед цим в Синайській пустелі Господь через Мойсея провів кардинальні реформи в народі.

1.Здійснено загальний перепис населення для визначення боєздатності і сформовано численне військо з особливим упорядкуванням і розташуванням;

2.Перебудовано сам табір, кожне коліно тепер мало своє точно визначене місце навколо Скинії, таким чим табір став богоцентричним;

3.Чітко визначено обов'язки керівного складу.

Провівши необхідну перебудову, Господь завершив, так би мовити, фізичне переформатування суспільства. У Кадіс-Варні народ стояв уже на кордоні землі обітованої. На перший погляд Ізраїль був повністю готовий до вступу в Ханаан. Наміри Мойсея недвозначні: «Ми простуємо до того місця, про яке мовив Господь: «Я його дав вам» (Числ.10:29). Все було готово. Але належало пройти останнє випробування щойно створеної державної організації і віри народу. І ось повертаються перелякані розвідники, в таборі починається нездорове бродіння, люди ремствують, нарікають на лідерів, повстає Корей на чолі третини керівних осіб.  Випробування повністю провалилося, Бог повернув Ізраїля назад у пустелю.

Так само й у кожного християнина, котрий став на шлях до досконалості. Хто досяг юнацького віку, приймає Слово Боже глибоко в серце своє («…укладу закони Мої в серця їхні в їхніх думках напишу їх» (Євр.10:16), отримує силу Духа Святого й стає невразливим для розжарених стріл лукавого. Але далі обов’язково настане нелегке випробування, і в разі, якщо «юнак» його пройде успішно, він отримає помазання на працю та увійде у вік «батьків».

Батьки

«Я написав вам, батьки, бо ви пізнали Безначального». Говорячи про вік батьків, ап. Іоанн дає нам лише одну ознаку: пізнали Безначального. Безначальний – то є Бог Отець. Як Його пізнати простому смертному? Завдання може здатися для нас надто важким, але це не так. Якось учні Христові, будучи людьми допитливими, звернулися до Вчителя: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить того нам!» Ісус відповів одному з них: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Пилипе? …Вірте, Мені, що Я в Отці, а Отець в Мені» (Ін.14:8). Іншим разом Ісус каже прямо: «Я і Отець – одно» (Іоан.10:30).

В юдаїзмі розроблено досить серйозну теорію якщо не глибокого пізнання, то щонайбільшого зближення з Саваофом, але чіткого й відносно простого методу не знайдемо. Його дає Новий Завіт, а саме: Бога Отця ми можемо пізнати через пізнання Його Сина Ісуса Христа.

Свідченням того, що це можливо для будь-кого зі смертних, є діяльність ап. Павла. Ось що він пише в Посланні до коринтян: «Хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, ви не маєте багато батьків, бо я вас породив в Ісусі Христі благовістям» (1Кор.4:15). Батьки у Христі мають у повноті всі якості «юнаків» та на додаток ще здатність «народжувати». Як це може бути, Писання в деталях не розкриває нам, отож дозволимо собі висловити лише власне судження, що його читач може прийняти чи не прийняти, співставляючи із власним одкровенням.

Як євангеліст приводить людину до Христа? Він викладає грішному суть євангельського вчення. Ця інформація потрапляє в розум слухача, просіюється через його релігійні уявлення, і грішник робить висновок, приймати йому чи не приймати  запропоноване вчення. Якщо він його приймає, то воно викликає в його душі певний емоційний відгук і бажання рухатися далі в обраному напрямку.

Вже в розумі людини блага звістка наштовхується на безліч перешкод. Нелегко пробитися їй через усталений життєвий досвід чоловіків та жінок, традиції народу, настанови батьків, уявлення людей про християнство й так далі, тож основна маса грішників не приймає запрошення прийти до церкви а, тим більше, покаятись. «Батько» ж, очевидно, діє на рівні духа. Своїм духом він якби запліднює дух слухача, і тому вже не потрібно довго зважувати слова євангеліста, людина приймає їх або не приймає, як кажуть, на підсвідомому рівні. У сприятливих випадках відбувається якби духовне зачаття. Відносним підтвердженням цьому можуть бути події, що передували народженню Ісуса Христа.

Звичайно, це лише вірогідна здогадка, зі значно більшою впевненістю можна сказати, що роль ап. Павла  далеко виходила за рамки проповідника чи наставника, як «батька», у стосунках з «дітьми» ним керувала всеохоплююча любов Божа, що спричинялося до великої поблажливості, терпіння, милосердя, жертовності, нехтування власним благом  заради блага тих, кого він «народив».

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 4. У домі Отця

Повернутись до Змісту