«А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал.5:23) Як ми зазначали раніше, підйом наш до вершини досконалості починається з найпростішого й найдоступнішого, – зі стриманості. Наступним кроком буде лагідність. В синодальному перекладі – кротость. Врахування синонімів дозволить нам чіткіше зрозуміти смисл цього поняття: покірливість волі Божій, м’якість, спокій. Неважко собі уявити того, хто відзначається цією рисою характеру. Це людина недражлива, врівноважена, некваплива у діях, доброзичлива, приємна у спілкуванні, поступлива, не егоїстична, має відкрите серце до потреб інших людей, готова допомогти. Так і ап. Павло заповідає всім вірним Христовим, щоб «нікого не лихословили, були миролюбні, й милостиві, виявляючи повну лагідність до всіх людей» (Тит.3:2).

Якщо стриманість не вимагає від нас особливої участі Духа Святого, певних успіхів можна досягти і простим зусиллям волі, то вироблення в характері лагідності вже не може обійтися без значної підтримки Господа.

До досконалості веде нас Бог, у Нього є для цього певні методи. Над собою мусить працювати й людина – у міру своїх можливостей. Що вона може, якщо бажає щось змінити у своєму характері? Приміром, їй дуже дошкуляє власна дражливість, і вона хоче позбутися її. Їй треба вправлятися у стриманості, докладаючи всіх наявних сил. Поступово виробляється звичка тримати себе в руках. Хороша звичка – річ цінна, але, на жаль, не стійка, при серйозному випробуванні вона не витримує навантаження, людина зривається. Але славний наш Господь, Він перетворює наші звички на риси характеру. І ви вже не датуєтесь не тому, що навчилися тримати своє зло на ланцюжку, а тому, що ви тепер отакий – спокійний і врівноважений, ніби отримали ці риси від рідної мами.

Вже на самому початку Свого служіння Ісус виокремлює те найголовніше, над чим належить працювати  всім, хто бажає рухатися за Ним. «Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо я лагідний і покірливий серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мт.11:29). Лагідність від Духа є надзвичайно важлива якість нашої внутрішньої людини. Чудові   слова знаходимо у 1Петр.3:4, де апостол коротко, але ємко малює нам прекрасний образ досконалості у Христі Ісусі. То є «потаємна людина серця в нетлінній красі  лагідного й спокійного духа, що й дорогоцінне перед Богом».

Духовна зброя

Поки  ми живемо у грішному світі, нам не уникнути певних конфліктів та суперечок. Щонайперше, вони не оминають нас у сім’ях. Є у родинах певні болючі виразки. Якщо не навчитися лікувати їх, то з них буде постійно в наше життя сочитися отрута. Ось вони ці найуразливіші пункти: невістки – свекрухи, зяті – тещі. Часто тут зав’язуються такі вузли, що їх розв’язати абсолютно неможливо, єдиний вихід, буває, – розрубати, молодшим відділившись від старших. Операція важка, але, як правило, одужання настає, й стосунки між батьками та дітьми приходять у належну рівновагу.

Одна молода християнка прийшла до пастора за порадою: що робити, як поводити себе зі свекрухою. А сталося ось що. Молоді люди побралися з деякою різницею у віці, різниця була невелика – три роки, але, як кажуть, не в той бік. Старшою була молода дружина. Матері чоловіка це дуже не сподобалось, вона затамувала зло й при першій нагоді вжалила невістку: мовляв, обкрутила, причарувала синочка. В серці молодої утворилася болюча рана: «Бачити свекруху не можу…» Пастор вислухав. «Добре, що ви живете не в одній квартирі, а ще краще, що ти їй не сказала в перший же момент усе, що про неї думаєш. Бог утримав тебе, й тому справа не безнадійна. А уяви собі, що ви тоді посварилися. Це могла бути, знаю такі випадки, ворожнеча на все життя. Сатана постійно підкидав би дров у вогонь вашої ненависті через різні побутові дрібниці: не те зробила, не те сказала, не так подивилася.

У вашій сім’ї з’являться діти, вони, буває, хворіють, безліч інших домашніх клопотів, де потрібна чиясь підтримка, чоловік на роботі, – хто тобі допоможе? І потім: вона в тебе невіруюча, то як ти з таким серцем будеш їй свідчити про Христа, який приклад у твоїй особі вона буде бачити? Якщо у тебе з’явилася така відраза, то подолати її людськими силами майже неможливо. Але для Бога нічого нездоланного немає. Тобі ж треба Йому допомагати. Перше, покайся за свою ворожість. Друге: тримайся, терпи, стриманість нам усім дуже допомагає, аби тобі не зірватися, й молися, молися, молися наполегливо, щоб Господь змінив твою ненависть на любов».

Через деякий час пастор, зустрівши жіночку на зібранні, запросив її до себе в кабінет, – йому було цікаво, як у них справи тепер. Все було гаразд. «Чоловік ходить до церкви, віра в нього ще досить слабенька, але помаленьку рухається в потрібному напрямку. Свекруха поки що  особливого зацікавлення у вірі не виявляє…» «А як ваші стосунки?» «Та спочатку було дуже важко. Я мовчу, терплю, а вона ж свого язика не припинає. Але це тепер великого обурення в мене не викликає, підіймається трошки, та я його десь туди в глибину душі заштовхую, камінцем прикладаю, щоб не вирвалось, а через деякий час воно якось там розсмоктується. Дух Святий працює… Ну й те допомагає, що я краще пізнала свекруху. Взагалі, вона людина щира,  відкрита, готова допомогти, – у нас хлопчик недавно народився, то ось я сьогодні у зібранні, а вона там з дитино. Її вада, що не вміє тримати себе в руках: ото що на умі, те й на язиці». «Молишся за неї?» «Так, аякже!» «Добре, то успіх буде. Ось так Господь навчає нас любити своїх ворогів. То постарайся простити їй ту давню образу. Свекруха тобі вже ж не ворог, правда?». «Та ні, звичайно! І я давно те все забула. Часто думаю тепер: що б я без неї робила?». «Чудово. Так і рухайся, більше молися. Відчуваю, згодом настане у вашій родині справжня християнська любов».

Через деякий час пастор знову звернув увагу на цю молоду сестру. Вони сиділи на служінні вчотирьох: вона, її чоловік, малий хлопчик і поважна літня жінка. Очевидно, що то й була та свекруха. Слава Господеві!

Як Господній слуга

Не секрет, що саме новохрещені брати та сестри часто горять великим бажанням навернути до християнства своїх родичів, знайомих та й просто випадкових зустрічних. Напевно, більшість із нас намагалася переконати своїх невіруючих чоловіків та дружин у тому, що Бог таки є, й дуже безвідповідально з їхнього боку ігнорувати Його чи навіть ворогувати з Ним. У деяких такі дискусії закінчувалися сваркою, що повторювалася не раз, таким чином поступово поглиблюючи відчуження рідних людей.

«Напевно, якби я мав тоді розуміння цих складних речей, наша сім’я б не розпалася, – розповідав один знайомий брат. – Дивно, що я не помічав тоді таких надзвичайно глибоких і важливих слів Ісуса: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не притягне його до Мене» (Ін.6:44). А ми до хрипоти намагаємося їх переконати, довести їм правильність своїх доктрин, вибраного нами способу життя…

Після наших палких дискусій дружина лише зміцнювалася у своїх переконаннях, утверджувалася на думці, що зі мною щось не те, що «сектанти» якимось обманом втягнули мене до свого гурту, гіпнотизують чи зомбують мене, і я все більше стаю непридатним для нормального сімейного життя.  Бачачи, що повернути назад у світ вона мене не зможе, оскільки я став, на її думку, божевільним фанатиком, вона забрала дітей  і пішла від мене.

Інколи кажуть віруючі, читаючи Біблію: «Ну як я цього раніше не помічав! Не раз читав це місце, та лише тепер зрозумів по-справжньому!» Кажуть: відкрилося… Отак одного разу відкрилося й мені, коли я читав 2Тим.2:25. «Бо слуга Господній не повинен сваритися, а бути лагідним до всіх… з лагідністю навчаючи противників, чи Бог не дасть їм покаяння для пізнання істини; і щоб вони опам’яталися й звільнилися від тенет диявола, який зловив їх до своєї волі». Шкода тільки, що зрозумів я це дещо запізно».

Дуже часто виручає нас лагідність і в стосунках з нашими одновірцями. Різні думки з приводу того чи іншого питання, звичайно ж, можуть існувати, але людина, котра володіє належним смиренням, ніколи не стане доводити дискусію до підвищених тонів, до переходу на особистість: ти так кажеш, бо ти ось такий, – не дуже розумний, не дуже освічений тощо. Вона викладе свою думку, можливо, ще якісь найвагоміші аргументи, і якщо брат або сестра не погодиться, то просто припинить розмову, поклавшись на Бога.  Є любителі посперечатися, вони з будь-якого питання мають свою особливу «найправильнішу»  думка, їм важливо не стільки дійти до істини, скільки показати свою ерудицію. На такі випадки дає пораду ап. Павло молодому служителеві Тимофію: «А від нерозумних і пустих суперечок ухиляйся…» (2Тим.2:25). Амінь.

 А в 1Кор.11:16 апостол висловлюється ще категоричніше: «А коли б хтось захотів сперечатися, то ні ми, ні церкви Божі такого звичаю не маємо».

Наш авторитет у суспільстві

Немає кращої реклами для християнства, ніж бути для безбожного оточення, як кажуть у світі, хорошою людиною.  «Лагідність ваша нехай буде відома всім людям!» (Фил.4:5).

Братам та сестрам, котрі впевнено крокують шляхом любові Божої, зажити такого авторитету не так вже й важко. Більшість із тих властивостей характеру, що ми перерахуємо далі, цінуються й тими, хто є досить далекий від релігії. Людина лагідна та скромна ніколи не буде виставляти напоказ свої визначні здібності, не буде хизуватися своїм розумом, не стане надто наполегливо доводити свою правоту, вона вільна від бажання перемогти суперника, вже не кажучи про помсту; їй легко в чомусь поступитися, якщо виникла потреба розділити якісь цінності, вона не буде квапитися ухопити якийсь ласий шматок першою; ніколи не намагатиметься пролізти десь поза чергою; навіть протестувати голосно на якусь несправедливість вона не буде, знаючи, що все є в руках Божих. Лагідна та смиренна людина не підноситиме свою допомогу як якийсь великий дар, постарається зробити добро так, щоб нікого не ставити у залежність,  у необхідність якось віддячити за те добро, й допомогу надаватиме так, щоб якнайменше було помітно її персону. Лагідна та смиренна душа отримує від Бога необхідну мудрість, аби дивитися на різні, інколи й страшні події життя, без паніки, без розгубленості, без жаху. Господь підкріплює її в цьому й вона стає опорою, прикладом врівноваженості для тих, хто, не знаючи Бога, перебуває у повній залежності від стихій цього світу. «Хто мудрий та розумний між вами? Нехай він докаже на ділі це доброю поведінкою, з мудрою лагідністю» (Як.3:13).

Дорогою правди

«Господь добрий та праведний… Він провадить покірних (лагідних, смиренних) у правді, і лагідних навчає дороги Своєї» (Пс.25:9). Людині віруючій не потрібно все життя тримати себе в лещатах, аби не схибити у гріху. Настає час, коли праведне життя стає нормою, звичним станом, більшість гріховних спокус просто не приваблює, в них немає для тебе нічого цікавого. Ти більше не відволікаєшся на боротьбу з гріховними пристрастями, їх  загасив Дух Святий. Думки твої не засмічуються пустим та нечистим, розум наповнюється лише тим, що правдиве, чесне, гідне похвали. Ти увійдеш у течію Божої волі. Й тобі буде легко долати різні перешкоди та випробування.

Дух Святий стане твоїм ідеальним навігатором у довгій життєвій подорожі, Він попередить тебе, коли треба пригальмувати у діях чи словах, об’їхати небезпечні місця, зменшити або збільшити швидкість руху.  Навіть у простій розмові, де немає явного гріха, – просто зайве марнослів’я та балаканина, ти почуєш у серці тихий дзвіночок від Духа: зупинися. Серце твоє стане чутливіше до чужого болю, до нагальних потреб та проблем інших людей, – це теж приходить через смирення: серце потроху звільнюється від твердої шкаралупи, активно реагує на те, до чого раніше було не сприйнятливе. Але якщо ти не досяг рівня лагідності та смирення, ти не зможеш увійти в цей потік. Тобі ще треба працювати, треба молитися, треба робити над собою певні зусилля, власне, зміцнювати стриманість і плекати в серці лагідність. Бог буде активно допомагати.

Звабливі пожадливості

Ап. Павло  у Еф.4:22 настійливо рекомендує нам, аби ми, прагнучи до досконалості, рішуче «відкинули попередній спосіб життя старої людини, яка зітліває у звабливих пожадливостях». Як стверджує класичне вчення про спасіння та вічне життя, придушення та викорінення  пожадливостей (страстей – синод.)  фактично складає  безпосередню мету  подвижницької праці віруючого.  За визначенням Іоанна Дамаскина «дія називається пристрастю, коли вона виявляється в незгоді з природою». Григорій Ніський впевнений, що джерелом пристрасті є помисел, таким чином, головним завданням духовного звитяжця є придбання дієвої здатності володіти своїм розумом у помислах.

Найважливіші пристрасті

Блуд. Природний статевий потяг стає блудом, коли людина свідомо перетворює його на спосіб надмірної насолоди та самодогоджання.

Ненажеривість (чревоугодие – рос). Нестримне прагнення до насичення смачними стравами, захоплення кулінарією, нездатність зупинитися, коли їжі надлишок.

Сріблолюбство. Ненаситне поривання до накопичення грошей, майна, взагалі, зовнішніх матеріальних благ. «Море, –­ ­каже Ніл Синайський, – не наповнюється, приймаючи безліч річок, і хтивість сріблолюбця не насичується придбаним; подвоїв його, – подвоєне знову подвоїти бажає, й ніколи не припиняє прагнення до цього, допоки смерть не обірве його марної праці».

Гнів. Гнів то є бурхливе, стрімке збурення помислів, що легко затьмарює  й засліплює розум.

Глибокий сум. (уныние – синод). В сучасній термінології частіше вживається слово депресія. То є слабкість душі, пригнічений стан, втрата розумом будь-якого контролю за рухом душевного життя, це безвихідна, безнадійна, похмура туга, що приводить людину до апатії, паралізує її дієві сили. За висловом Ісаака Сирина «хто жадає для себе великої честі, тому не бракує причин для журби».

Марнославство. За визначенням Григорія Богослова, марнославство то є «прагнення до суєтної слави». В стані марнославства навіть благодійність звершується заради власної, а не Божої слави.

Гордість. Усі риси марнославства у своїй максимальній інтенсивності виявляються в гордості.  У цьому стані людина ставить свою власну особистість на постамент величі й повної незалежності від кого б то не було, навіть від Бога. Гордість то є крайня ступінь  падіння людини в релігійному й моральному сенсах. Саме через гордість та марнославство сатану було позбавлено слави небес.

Це лише основні збудники пристрастей. Загалом же святоотцівське вчення налічує їх вісім. Головний метод, з допомогою якого наші прадавні попередники викорінювали в собі гріховні пожадливості, відомий нам з історії західної та східної церков як аскетичний подвиг. Сьогодні ми навряд чи можемо скористатися досвідом відлюдників, котрі зрікалися сімейного життя, замуровували себе у печерах, вживали в їжу лише хліб і воду та й то не щодня, спали на голій землі по дві-три години на добу тощо. Ми живемо в іншому суспільстві, в іншу епоху та й люди нині значно відрізняються від своїх пращурів, але помірковані рекомендації тих, хто пройшов через величезні випробування в ім’я Ісуса Христа, варто було б врахувати. Чоловікові мати свою дружину, а дружині – чоловіка, практикувати не надто виснажливі пости з молитвою, не допускати захоплення різними смачними стравами, уникати сумнівних тілесних насолод, не гаяти часу на пусту балаканину, наполегливо шукати волі Божої на своє життя, примножувати Його славу на землі через свою працю та любов, постійно тримати в серці відчуття присутності Божої й таке інше.

Численні пристрасті поступово слабнуть, опускаються до мінімуму в процесі поглиблення та зміцнення лагідності й смирення. «Господь добрий та праведний… Він провадить покірних у правді (праведності – авт.), і лагідних навчає дороги Своєї» (Пс.25:9).

Супроти людської волі

Не так часто це трапляється, але буває, що людина, знаючи волю Божу, не надто прагне її виконувати. Під час зустрічі в пустелі, де Мойсей пас вівці, Адонай сказав йому: «Пошлю тебе до фараона, щоб вивів ти народ Мій, синів Ізраїля, з Єгипту» (Вих.3:10). Мойсей був шокований. Він не вважав себе готовим до такої місії. Він не мав бажання. «Я ж ніхто, я простий селянин, як я можу піти до самого фараон, – приблизно так лементів він. – Я ж не вмію красномовно говорити, і хіба люди послухають якогось пастуха?! Господи! – благав він. – Ну пошли когось іншого, хіба в Тебе немає нікого гідного для цього великого завдання?!» Але Адонай рішуче відхилив ниття чоловіка, і той змирився. Спрацювали слухняність та смирення, що його зрощував Бог у цій людині протягом сорока років. Ще не раз Мойсей зустрінеться з повеліннями Всевишнього, що будуть здаватися йому нездійсненними, смертельно небезпечними, але він навчиться робити над собою великі зусилля, придушуючи суто людські страх, невпевненість, слабкість плоті, і рушатиме з вірою назустріч важким випробуванням. Мойсей не був подібний до такого собі царька, що їх мали оточуючі народи: сильного, хитрого, підступного, дуже вправного у політиці та боротьбі з конкурентами.  Все, що він мав, це слухняність, що ґрунтувалася на лагідності та смиренні, і через них він приймав від Адоная всі перемоги та успіхи.

Одна знайома сестра казала до Ісуса: «Я так хочу служити Тобі, Господи, я готова виконати будь-яке Твоє завдання!» Напевно їй малювалися якісь далекі екзотичні країни, куди Господь пошле її зі Словом Божим, чи вдома дасть якийсь великий дар, і вона служитиме братам та сестрам у своїй церкві, а згодом, можливо, й цілому місту, приводячи юрби грішників до Христа. І ось вона йде додому після богослужіння й розмовляє з Ісусом про слухняність та смирення. І проходить мимо сміттєвого бака і бачить біля нього бомжа, який сидить прямо на мокрому асфальт ­ не то не зовсім тверезий, не то хворий.  І Ісус каже сестрі: «Підійди до цього чоловіка, допоможи йому підвестися, відведи його додому». «Господи! Та як? Він же брудний! Він напевно п’яний! Знаю цю публіку, він не піде, він мене ще й обізве!» Пробігла мимо того бачка, потім зупинилася, опам’яталася, стала думати і… – повернулася. Відвела бомжа додому, добряче забруднивши свою новеньку куртку, він жив зовсім недалеко, виявилося, що його прихопило серце, викликала «швидку».

Минув деякий час. Цікаво було дізнатися, як складаються у сестри стосунки з Ісусом, які нові завдання Він їй дає. І виявилося, що стосунки не розвиваються, відповідно й завдань ніяких немає. По одній простій причині: сестра просто уникає нових зустрічей. Чому? Ну… Адже невідомо, яке доручення може дати Ісус.

Дерево життя

«Язик лагідний – то дерево життя» (Прип.15:4). Внутрішня наша людина живиться Духом Святим подібно до дерева, що зростає, добуваючи собі воду через коріння в землі. Дерево життя для християн – це Ісус, Якого ми приймаємо через Духа Святого. Якщо у серці твоєму постійно вирують душевні пристрасті, Дух Святий  наштовхується на значні, інколи нездоланні перешкоди, оновлення розуму гальмується, «зодягнення» в нову людину, «створену за подобою Божою в справедливості та святості істини» (Еф.4:24), відкладається на невизначений час. Якщо ж ти є твердий і наполегливий у боротьбі з зітліваючими пожадливостями, то неодмінно переможеш і отримаєш велику нагороду, ставши «наче те дерево, посаджене над потоками водними, яке приносить плід свій у пору свою» (Пс.1:3).

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 3. Оживляти серця

Повернутись до Змісту