На самому початку Свого служіння, Ісус дає Своїм учням дуже стислу й конкретну програму для їхнього подальшого зростання.  «Навчіться від Мене, бо я лагідний  і покірливий серцем, і знайдете спокій душам вашим»  (Мт.11:29). У цій фразі виділимо три важливі речі: лагідність (кротость – синодальний пер.), покірливість (смирение – синод.) і спокій. Спокій душі – то є перша необхідна умова для подальшого духовного поступу.  Ще не скоро учні зможуть досягнути миру, що є вищий за будь-яке людське розуміння (Фил.4:7), Ісус не вживає також поширене  єврейське слово шалом, це надзвичайно ємке поняття, що містить такі значення як мир, благополуччя, добробут, здоров’я, безпеку, приязнь.  Йдеться лише про перший крок у цьому напрямку.

Грецьке слово, перекладене у нас як спокій, означає перерву, перепочинок, відпочинок, полегшення.  Перше ніж починати якісь важливі духовні справи, нам потрібно навчитися відсторонятися, бодай на деякий час, від наших домашніх клопотів та тривог, відсунути вбік не надто нагальні обов’язки, перестати хвилюватися за перебіг справ. Все це важко понести людям світу цього, бо вони змушені все тримати на своїх плечах. Віруючим же дається гарний, свого роду, рецепт: через поглиблення лагідності та смирення, намагатися утримати духовний перепочинок якомога довше. Господь буде допомагати.

«Язик лагідний – дерево життя…» – сповіщають нам Приповідки (15:4).  Очевидно, що йдеться тут не про життя вічне, а просто про звичайне існування людини на землі. Не варто говорити про те, що спокійній, врівноваженій, не схильній до конфліктів людині значно легше у  стосунках з оточенням, у сім’ї чи на роботі, підійдемо до питання з духовних позицій.

Ісус сказав: «Я прийшов для того, щоб мали життя і мали з достатком» (Ін.10:10). Він прийшов на землю, отже й обітниця Його має здійснитися тут, на землі. Її не відмінено Богом і в наші буремні роки. Спокушаючись на цьому, в деяких християнських деномінаціях створили цілу доктрину так званого «матєріального прєуспєванія». Не будемо розпочинати чергову дискусію з цього приводу, але висловимо своє глибоке переконання: не відкидаючи звичайних людських потреб у необхідному для існування плоті, Господь спрямовує нас у бік духовності. Життя з достатком (с избитком – синод.) це не переповнений холодильник і не пристойний рахунок у банку, це «праведність, і мир, і радість у Святому Дусі» (Рим.14:17).

Навіщо тобі їхати на якийсь дорогий курорт? Ну, щоб отримати радість. Навіщо купувати престижне авто? Та, знову ж, щоб порадіти, погладивши кохане залізо по блискучому капоту. Навіщо будувати шикарний котедж? Та не лише ж для великого комфорту, а щоб відчути свою значимість серед тих, хто біжить поряд із тобою у нескінченній гонитві за матеріальними благами. Ти перемагаєш, ти радієш, свідомо не помічаючи попередження Слова про те, «що бажаючі багатіти впадають в спокуси та в тенета і безліч безглуздих та шкідливих бажань», сильно ризикуючи потрапити «у прірву та погибель». А Господь пропонує радість, задоволення, насолоду без ризику втратити спасіння, без болісних жертв,  що руйнують, нерідко, найсокровенніше в людині.

 Наголосимо: у Святому Дусі! У людини праведної, лагідної, мирної, спокійної, врівноваженої серце відкрито для Духа Святого,  й Господь наповнює її духовну внутрішність мірою, що її людина здатна прийняти на даному етапі свого духовного розвитку. І приходить небесна радість, що не залежить від жодних зовнішніх обставин і не потребує якогось фізичного забезпечення. Хто п’є цю воду живу, той буде «наче дерево посаджене над потоками водними, яке приносить плід свій у пору свою, і листя його не в’яне, і все, що він чинить, удасться» (Пс.1:3).

Хто захистить смиренного?

Той, хто благословляє своїх ворогів, хто не захищає себе фізичною силою, хто навчився підставляти другу щоку, коли вдарили по першій, звичайно ж стає легкою здобиччю для хижого оточення, що не гребує ні насильством, ні грабунком. Здавалося б, що він  – абсолютно незахищений. Часто братів та сестер, що підступаються до цих складних заповідей, саме це й відлякує від подальшого руху вперед. Але є одне місце у Біблії, що може звільнити лагідних від подібних страхів. «І нарікали Маріям та Аарон на Мойсея… «Чи тільки з Мойсеєм Господь говорив?  Чи ж не говорив Він також і з нами?» І почув це Господь. А той муж, Мойсей, був найлагідніший за всяку людину, що на поверхні землі. І нагло (син.: несподівано, раптово – авт..) сказав Господь до Мойсея  й до Аарона та до Маріям: «Вийдіть ви троє до скинії заповіту…» І вийшли обоє вони… І запалав гнів Господній на них… А ось Маріям – прокажена, забілівши як сніг…» (Числ.12:3).

Неважко відтворити цю небезпечну пригоду більш докладно. Головний священик Аарон та пророчиця Маріям повстають проти Мойсея й кидають йому в обличчя тяжкі звинувачення в узурпації влади, волюнтаризмі, претензіях на особливу близькість до Всевишнього тощо. І хто! Рідний брат та рідна сестра! Неважко уявити стан Мойсея.  Приголомшений і розгублений він мовчить. А що він може вдіяти? Як людина довірлива, він не знає, що сказати, як відповісти. Але Господь контролює ситуацію. Він втручається в конфлікт. Несподівано! Раптово як для бунтівників, так і для самого Мойсея.

Господь, бачачи внутрішній стан Мойсея, рішуче приходить йому на допомогу. Заколотників жорстоко покарано. Які почуття міг би пережити в цей момент будь-хто інший? Полегшення, – біда минула? Гордості за свою вищість підтверджену Богом? Задоволення від того, що справедливість таки восторжествувала? Злорадство, мовляв, так вам і треба, заробили? Ні, цього немає й близько! Образа навіть не торкнулася серця Мойсея, любов, що нею нагородив його Бог, вихлюпнулася потужною хвилею у воланні до Всевишнього: «Боже, вилікуй же її!» Таким чином, лагідність, що нею відзначався вождь Ізраїлю, ще раз було піддано певному випробуванню, утверджено й зміцнено. Господь же ще раз довів, що Він не полишає тих, хто довірився Йому всім серцем, увірував у те, що Бог ніколи не залишить дітей Своїх, не кине їх напризволяще, виручить із біди. І істині слова пророка: «Хто до вас доторкнеться, той доторкнеться до зіниці ока Мого» (Зах.2:12).

Велике майбутнє

«Блаженні лагідні, бо вони вспадкують землю» (Мт.5:5). Грандіозна обітниця! Ії виголосив Ісус, але вона відома з прадавніх віків, що надає їй особливу вагу. «Покірні успадкують землю й будуть насолоджуватися повним миром» (Пс.37:11).  Успадкувати землю означає бути господарем на землі, володіти нею. І звичайно ж, тут ідеться не про шматок поля для сільської праці, і навіть не про колишній Ханаан, бо хоч Ізраїль сьогодні оволодів значною частиною Палестини, держава ця цілковито світська й тримається на людській мудрості та силі, а не на покірливості Адонаю; про інші ж країни годі й говорити. То ж дуже важко собі уявити, що при тому стані речей, що триває вже третє тисячоліття, праведники та смиренні стануть на планеті господарями. Отже йдеться про абсолютно новий, протилежний сьогочасному соціальний устрій на цілій землі, про що й сповіщає нам ап. Іоанн: «Блаженний і святий, хто бере участь у першому воскресіння; над ним друга смерть  не має влади, але вони будуть священиками Бога і Христа, і будуть царювати з Ним тисячу років» (Об»явл.20:6). Тисячолітнє царство, де царем буде наш Господь, а лагідні та праведні стануть Його надійними помічниками.  Є тут (Мт.5:5) і глибокий духовний зміст, але про це пізніше.

Ключ до благодаті

Ап. Яків (4:6) пише: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Приймаємо ми Божу благодать не лише для задовільнення власних потреб, саме наявність благодаті дозволяє нам ефективно працювати для слави Божої та й для людського оточення. Розмаїття благодаті Божої не піддається обчисленню, ми виділимо лише деякі з її складових.

1.Дух Святий, зміцнюючись в істоті віруючого, спираючись на його смирення, постійно надає йому необхідну підтримку у його праці для слави Божої, у його навчанні, діяльності та житті (Пс.147:6). Він і втішає у час скорботи (2Кор.7:6).

2. У Приповістках знаходимо чудову обітницю для смиренних: Бог дає їм мудрість (Прип.11:2). Початок же мудрості – страх Божий. «Нагорода за покору (смирення ­- авт.) – страх Господній, багатство, слава й життя» (Прип.22:4). Страх Господній як нагорода!

3. Господь хоче чути молитви смиренних. Саме ті люди, котрі у важких випробуваннях переконалися у марноті цінностей грішного світу, шукають захисту в Господеві: «Зоставлю серед тебе народ убогий та смиренний, і він шукатиме притулку в імені Господнім» (Соф.3:12). Саме від них Господь бажає прийняти слова подяки, восхваління й прославлення (Дан.3:87), саме до них найбільше схиляється Його любляче серце (Пс.33:18). «Та ось на кого я дивлюся ласкаво: на вбогого й скрушеного духом, і на того, що тремтить перед Мої словом» (Іс.66:2).

4. Любов є найвищою, як би останньою сходинкою у нашому духовному зростанні. Варто розділити любов душевну, звичайну, що властива кожній живій душі, й любов Божу. Грецький текст Євангелія називає її агапе. Вона не є природною властивістю організму, а дається Богом: «любов Божа влилася в серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим.5:5). Прийнявши Духа Святого, ми приймаємо й певний «завдаток» любові. Далі його треба розвивати, крок за кроком нарощуючи його силу. Лагідність та смирення є першою ознакою того, що любов Божа у наших серцях зростає.

5. Смирення дає нам не лише перепочинок у земних турботах, але є надійним засобом досягнення миру Божого, вищого за всяке людське розуміння (Фил.4:7). Саме про цю найвищу ступінь миру йдеться у Посланні до галатів: «А плід духа: любов, радість, мир…» (Гал. 5:22). Приймаючи нашу згоду рухатись до досконалості, Господь активно підключається до наших старань: «Він веде покірних у правді і вказує їм лагідно дорогу Свою» (Пс.25:9) (Синодальний переклад: «Благ и праведен Господь, посему… направляет кротких к правде, и научает кротких путям Своим» (Пс.24:9).

Слово Боже пропонує нам чимало прикладів, коли саме смирення людини стало необхідною умовою для злиття на неї великої благодаті.  Першим, хто дав нам взірець величезного смирення, є наш Господь. Знаємо, як Він поводив Себе у пустелі: ніякого гніву або обурення, жодного невдоволення, прояву слабкості, хоча фізично Ісус був у стані граничної знемоги. Спокійні, виважені, мудрі відповіді на хитрі пропозиції сатани. Смирення та сила духа не зрадили Йому і в останній день життя на землі. «Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, і як овечка перед стриженнями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст» (Іс.53:7).

Бог ретельно готував людство до приходу Месії. Останнім кроком у цій підготовці мав стати вибір людини, жінки, яка була б гідна здійснити Божий задум приведення у світ Сина Божого. І тут висока духовність Марії стала тим чинником, що зупинив Божий погляд на цій унікальній людині. «Величає душа моя Господа, і радіє дух мій у Бозі, Спасителі моїм, що Він зглянувся на покору (смирення-авт.) раби Своєї» (Лук.1:46).

Знаючи про надзвичайну важливість смирення у житті віруючого, ап. Павло неодноразово закликав своїх підопічних зодягнутися в милосердя, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння (Кол.3:12).  Та й сам він, хоча й не любив хвалитися своїми чеснотами, мав цю чудову рису у своєму характері (Дії.20:19). 

Саме смирення та лагідність значно підсилюють в людині здатність пізнавати волю Божу, чути Його голос.

Як довіритись Богу?

У минулому розділі ми навели кілька прикладів того, як Бог змінює бунтівливе серце людини на серце смиренне. «Я живу на висотах і в святині та й із тими, в кого дух упокорений, в кого серце смиренне, щоб оживляти дух смиренних і додавати життя серцям упокорених» (Іс.57:15). Якщо пишеться «оживляти», то це напевно означає виводити з мертвого чи бодай напівмертвого стану. Як би це не лякало нас, але треба визнати: саме з цього й починається  плідне життя християнина, який бажає бути водимим Духом Святим. Ось ще одна історія про упокорення духу.

Один новонавернений брат після довгих роздумів вирішив, що вже годі йому бути звичайним прихожанином, ходити на служіння, слухати проповіді й тим обмежити своє духовне життя, якось треба починати серйозний рух уперед. Міркування його, загалом, були досить правильні: щонайперше, необхідно повністю довіритися Богу. Яким чином? Таємниці немає, Ісус дав чітку й абсолютно недвозначну пораду: «Отже, не журіться кажучи: «Що нам їсти?» Або: «Що нам пити?» Чи: «В що одягтись?» Бо про все це язичники клопочуться, але Отець Небесний знає, що вам все це потрібне. Шукайте ж перш за все Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам.  Тому не журіться про завтрашній день, бо завтра само про себе поклопочеться» (Мт.6:31-33).

Брат рішуче відкинув перспективу бути подібним до язичника, не довго шукав і Царства Божого, бо було воно зовсім близько, як брат собі думав, у його церковній громаді, де знайшлася йому, поки що не дуже відповідальна, але потрібна для церкви справа. Ну а далі: що їсти, що пити та в що одягнутися. Не стільки йому самому, скільки дружині та дітям, – мали їх двійко, обоє вже ходили до школи. Радитися з дружиною не мало сенсу, вона не поділяла захоплення чоловіка релігією, отже рішення необхідно було приймати самому без особливого галасу. 

Працював брат конструктором, робота непогано оплачувалась, але вимагала всієї людини без залишку: голова була напружено задіяна від самого ранку до пізнього вечора. Для Слова, для молитви майже не лишалося часу, й це найбільше гнітило брата. Отож залишив він своє конструкторське бюро й пішов сторожувати у позавідомчу охорону. З’явилося доволі вільного часу, що його можна було посвятити Богові, але сімейний бюджет зменшився удвічі. Сім’я не бідувала, бо дружина мала непогану зарплату, проте колишнього достатку не стало.  Жінка мовчки спостерігала за діями чоловіка, як дуже закрита людина, вона не висловлювала свого обурення, мовчки нагромаджуючи в душі невдоволення. Й одного разу, коли він приніс їй свою зарплату, як це було завжди, вона сказала: «Залиш собі, нехай буде тобі на морозиво». Стало зрозуміло: наростає велика криза. Вже майже рік минув відтоді, як брат повністю віддав своє життя в руки Бога, а «все те», чого так потребувала сім’я, не додавалося. Нічого не падало з неба, гроші у скриньці не примножувалися в чудодійний спосіб.

Так минув і рік і другий, але завтрашній день не бажав клопотатися сам за себе, навалював на чоловіка все нові й нові труднощі. Чимало новонавернених проходить у таких обставинах через великі розчарування, згасає гаряче поривання швидко досягти певних висот в Ісусі Христі. Так сталося і з братом. Бачачи, що сім’я стоїть на грані розвалу, вирішив повернутися на стару роботу. Запізнився, його місце там вже зайняли. Аби забезпечити сім’ї колишній добробут, довелося займатися тим, до чого не лежала душа, братися за якісь тимчасові підробітки.

Як рухатися далі у Христі? Відповіді на це запитання прийшли значно пізніше, коли чоловік збагнув свою найбільшу помилку. Вона полягала в тому, що він узявся здійснювати прекрасну мету, опираючись на власний розум та на власні сили. Перший свій дуже відповідальний крок зробив, не знаючи волі Божої на власне життя, не відчувши внутрішнього поштовху від Духа Святого, не набравшись терпіння аби дочекатися, коли Господь підготує належним чином всі зовнішні обставини. 

Коли Бог каже «не журіться про завтрашній день», то Він не манить нас прекрасними міражами, обітниці Його цілком здійсненні, але успіх приходить далеко не відразу. Не почне благодать потужно діяти у твоїм житті, допоки не досягнеш необхідної висоти смирення, не набудеш деякої духовної мудрості, не навчишся відчувати волю Божу бодай інтуїтивно, але досить ясно. «Господь добрий та праведний… Він провадить покірних (смиренних) у правді, і лагідних навчає дороги Своєї» (Пс.25:9). 

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 5. Від гірчичного зерна

Повернутись до Змісту