Досліджуючи Письмо раніше, ми переконалися в тому, що людина, перше ніж взятися за хрест, повинна пройти певну і досить ґрунтовну підготовку. І оскільки дух душа й тіло не в однаковій мірі піддаються освяченню, термін їхнього приготування не обов’язково мусить бути однаковий.

У 2Кор.4:16 читаємо: «Тому ми не занепадаємо духом, хоч зовнішній  наш чоловік і тліє (син.: руйнується, знищується, гине, гниє), зате внутрішній з дня на день оновлюється» (набуває нових якостей). У Посланні до ефесян ап. Павло дає простий і зрозумілий план духовного зростання (Еф.4:22-24). 1.Відкинути попередній спосіб життя. 2.Оновитися  духом розуму. Якщо врахувати всі синоніми до слова розум (серце, серцевина, джерело усього в людині: думок, волі, бажань, почуттів; дух), то стане зрозуміло, що йдеться про всю нашу духовну істоту. 3. Зодягнутися в нову людину.

Починаємо з того, що приймаємо рішення жити по-новому, і докладаємо зусиль для ретельного виконання заповідей.  Першим долучається до Бога наш дух. Саме тому ми й «не занепадаємо духом», бо він у нашій істоті рухається до зрілості першим. Надійно закріпившись у дусі, Бог починає Свій великий труд по оновленню нашої душі. Паралельно, звичайно, йде праця над плоттю. Цим займаються і дух і душа, хоча в самій душі ще йде жорстока боротьба  між старою людиною (ветхий человек –­ синод.) і людиною новою, що розвивається у Божій подобі.  Поділ на «стару людину» й «нову» є досить умовний, людина в собі, звичайно, не роздвоюється, просто під дією Духа Святого та при неабияких зусиллях самої людини старі риси характеру, що вели до гріха, різного роду погані звички та й сам стиль мислення і життя поступово змінюються, душа навчається існувати  в атмосфері добра та праведності, і з часом відбувається якби її повна заміна: «Я дам вам нове серце» (Єз.36:26).

Може виникнути запитання: навіщо стільки зусиль і старань по очищенню нашого єства, коли воно все одно піде на хрест?

По-перше, Бог не прийме ніякої недостатньо чистої жертви. Про це нам говорить і старозавітна образність: жертовний агнець мав бути «без порока», перед покладенням його на вогонь всі частини тіла його вимивалися. По-друге, дух і душа людини безсмертні, для них хрест не є смертю, а лише останнім найбільшим випробуванням, коли в муках вони остаточно звільнюються від залишків земного й відлітають у приготовлене Богом місце. Смерть на хресті для них є актом переходу від життя земного до життя вічного. Земне ж наше тіло вмирає й викидається, хоча воно теж підлягає очищенню й освяченню. Освяченню до такої міри, аби стати «непорочним» і бути покірним слугою духа, аби змиритися з рішенням духа й душі про принесення його, тіла, в жертву на хресті.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 7. Преображення

Повернутись до Змісту