Раніше ми говорили про певні кроки  досконалості в любові, що проявлялися в поклонінні, прославленні, милосерді, жертовності тощо, але вершиною досконалої любові Євангеліє називає любов, що охоплює цілковито всю істоту людини. Ісус сказав:  «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю» (Мк.12:30).

Серце. Більшість дослідників Біблії вважає, що серце і дух є поняття цілком тотожні. Це вірно лише у першому наближенні, але щоб надто не ускладнювати загальну картину, так будемо вважати й ми. 

Як полюбити Бога серцем, достатньо говорилося раніше, тут особливих перешкод для розуміння немає, бо «любов Божа влилася в серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим.5:5). Для цього потрібні деякі умови. Знаходимо їх у двох місцях Письма: 1. «І одна жінка на ім’я Лідія… яка шанувала Бога, слухала нас, а Господь відкрив її серце слухати уважно те, що Говорив Павло» (Дії.16:14). Таким чином, треба, щоб було  відкрите серце. 2. «Отже, коли ви будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям своїм, оскільки більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього?» (Лук.11:13). Щоб просити, необхідно мати бажання.  А далі, хто прийняв Духа Святого, той прийняв і любов Божу, що її далі належить свідомо розвивати й примножувати.

Душа. Загальноприйнятим є розуміння душі як втілення  нашого «я», що виявляє себе у розумі, волі та почуттях. З почуттями досить докладно ми розібралися раніше. Воля ж нам потрібна, по-перше, як охоронець наших почуттів: не радіти тому, чому радіє сатана, не піддаватися на принади лукавого, що ними переповнено сьогодні світ, утримувати себе від сумнівних намірів тощо. По-друге, вона також є надійним помічником у нашому прагненні до духовних висот: не відступати, не гаяти часу даремно, не відволікатися на пусте й так далі.

Розуміння. Полюбити Бога розумом значить пізнати, перш за все, глибини і красу Слова Його, усвідомити велич Його Самого, осягаючи, у міру сил, неймовірну складність і досконалість Його творіння, гідно оцінити значення жертви Ісуса Христа для людства і багато іншого. Чим глибше ми занурюємо наш розум в глибину цих духовних явищ, тим більше захоплення опановує нами і щедро наповнює наші почуття.

Величезною проблемою для Церкви з давніх давен було погане знання Слова. Не кажемо про ті часи, коли люди не мали Біблії у перекладі на свою рідну мову, але й тепер, коли Біблія стала загальнодоступна,  є великий запит на мудрих вчителів, які не лише володіли б глибокими знаннями у галузі теології, але й мали б постійні одкровення від Бога, здатні були повсякчас давати людям гарну духовну поживу, подібно до того, як Ізраїль у пустелі отримував кожного дня свіжу манну з небес.

Сила. Як полюбити Бога силою? Синоніми до цього слова: потужність, могутність, міцність, можливість, добробут, багатство. Якщо ми любимо Бога, то всі ці речі, зібрані разом, і дають необхідне наповнення нашим почуттям, адже любов обов’язково повинна підкріплювати наші зусилля у праці, у служінні фінансами тощо. Але це – деталі. На найвищому рівні любов не розпадається на складові. Вона є проявом загальної благодаті, що її дано людині. І ця благодать потім виявляє себе у різній якості: радості, милосерді, братолюбстві, дарах та різного роду служіннях.

Підтвердження цьому знаходимо вже у Втор.6:5, що його, власне, і цитує Ісус: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм…». Як ми зазначали, серце у єврейські мові означає всі властивості характеру внутрішньої людини: розум, волю, думки, бажання, емоції.

Нам досить важко було б зрозуміти це все, а тим більше брати за приклад для практичного застосування, якби Слово Боже  не являло за взірець діяльність достатньої кількості подвижників віри, які, спираючись на Боже благословення й допомогу, дісталися найвищих щаблів духовного зростання.

Ісус. «І одежа Його стала блискуча й біла як сніг, така, що на землі жоден білильник не може вибілити» (Мк.9:3). Потужна благодать просочила не лише Його тіло, а навіть одяг.

Мойсей. «Сини Ізраїля бачили, що обличчя Мойсея сяяло промінням» (Вих.34:35). Немає жодного сумніву в тому, що не лише обличчя патріарха  було наповнено потужною благодаттю, але і все тіло,  просто світла того не видно було з-під одягу.

Єлисей.   «Одного разу якось ховали люди одного чоловіка, та як побачили ватагу, вкинули того чоловіка у гріб Єлисея й утекли. Той торкнувся об кості Єлисея, ожив і знявся на ноги» (2Цар.13:21).

Якщо ми співставимо цих трьох осіб, то побачимо, що силу Божої благодаті вони мали різну.  В Ісуса сяяв навіть одяг Його, в Мойсея – лише тіло, від Єлисей ніякого сяйва не помічали.  Великою благодаттю користувалися й апостоли. Про Петра нам відомо, що  люди «виносили хворих на вулиці і клали на постелях та ліжках, щоб коли Петро буде проходити, то щоб хоч тінь впала на кого з них (Дії.5:15). Ось потужна сила, що напевно не поступалася силі Єлисея. І про ап. Павла маємо свідчення: «Бог творив немало чудес руками Павла. Так що на хворих клали хустки і пояси з тіла його і вони зцілялися від хвороби, а нечисті духи виходили з них» (Дії.19:12).

В принципі, особливого значення не має – спостерігаємо сяйво чи воно відсутнє, важлива сама наявність в істоті людини потужної благодаті, що діє у відповідності до волі Божої та обставин життя.  Тут і почуття і дари і дії та багато чого іншого, все ж це скріплює любов, утримує в єдності цементуюча її сила: «А над усім тим зодягніться в любов, яка є сукупністю досконалостей»  (Кол.3:14).

Хто полюбив Господа й довів це своїм життям, той користується особливою прихильністю Творця неба й землі: «Тому що він явив свою любов до Мене, Я його врятую, Я вивищу його, бо знає Моє ім’я, візве до Мене, і Я озвусь до нього, Я буду з ним у скруті, Я визволю його і його прославлю. Довгим віком його насичу і явлю йому Моє спасіння» (Пс.91:14-16).

Мов ягня серед вовків

Якщо про когось із біблійних героїв віри можна  не вагаючись сказати, що він досяг вищої ступені любові Божої, то це безсумнівно ап. Павло. Про свої почуття він сам не надто любить говорити, але є одне місце, де апостол розкриває всю сутність свого життя: «Хто відлучить нас від любові Божої? Чи скорбота, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. Я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні теперішнє, ні майбутнє, ні будь-які сили, ні висота, ні глибина, ні інше якесь творіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка у Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим.8:35). Ось приклад життя справжнього християнина, приклад невпинного поступу від нижчого до вищого, від духовних початків до вершин.

Які ознаки досконалості являє нам діяльність цього великого мужа Божого?  Щонайперше – його ставлення до недругів. Давайте порівняємо відношення ап. Павла до людей, що ставали йому на заваді,  й  відповідні переживання царя Давида, який всю старозавітну історію Ізраїлю був взірцем найважливіших людських чеснот. Поглянемо на молитви царя. Не раз і не два він благає Бога про допомогу в боротьбі з ворогами, молить про захист, часто впадає у депресію та безнадію, знемагає у скорботі: «З журби в очах моїх темніє; вони ослабнули через усіх моїх ворогів» (Пс.6:7). Він ненавидить, кидає гнів свій на нечестивих, благає: «Бог помсти, Господь, Бог помсти явися!» (Пс.94:1. Звичайно, Давида можна зрозуміти: дуже нелегко керувати державою, постійно вести боротьбу із зовнішніми та внутрішніми небезпеками, але він був цар, мав владу, мав військо та відповідні служби, покликані забезпечувати мир у країні.

Ап. Павло нічого цього не мав, і якщо Давид міг у крайньому випадку захистити свою владу фізично, що й робив не раз, то Павло такої можливості був позбавлений. Ісус казав учням: «Ідіть! Ось я посилаю вас як ягнят серед вовків!» (Лук.10:3). Це доручення з верхом справдилося у діяльності ап. Павла.

Чи були в нього якісь особисті, умовно кажучи, вороги?  Ось один такий, може, і єдиний. «Олександер, мідник, накоїв мені багато лиха…» (2Тим.4:14). Смирення апостола – на найвищому рівні: ніякого обурення, ніяких погроз: «Нехай віддасть йому Господь  по ділах його». І все. Є ще один персонаж на ім’я Гіменей, якого разом з Олександером Павло  передав сатані (1Тим.1:20). Але не як відплату за власні образи, а за те, що зневажали Бога, відпавши від віри.

Сильно перепадало апостолу від поган, серед яких він проповідував до кінця своїх днів, а ще більше діставалося від однокревних: «Від іудеїв отримав п’ять разів по сорок ударів без одного. Три рази били мене киями, один раз мене каменували…» (2Кор.11:24). Якщо каменують, то, відповідно до Закону, на смерть. І що ж апостол? Де його ненависть? Де благання до Бога покарати усіх цих людей, чи хоча б відгородити від знавіснілих ревнителів закону? Таких волань нема. Замість цього: «Я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів, рідних мені по плоті»  (Рим.9:3). Це неймовірно! Відлученим від Христа! Павло готовий піти на вічні муки, принести в жертву не лише земне своє життя, але й життя з Христом у вічності, аби це могло допомогти у спасінні тих же юдеїв. Ось найвища ступінь любові до тих, хто проклинає, переслідує, ненавидить, зневажає нас, що вилилася у незбагненну жертовність цього великого мужа Божого. Ось так зростала й гартувалася в його істоті любов Божа. Ось приклад беззастережного несіння хреста та невідступної вірності заповідям Того, Хто віддав за нас Своє життя.

Ще раз порівняємо Давида з Павлом. Велику духовну перевагу Павла ми можемо пояснити лише одним: апостол перебував в Ісусі: «І вже не я живу, а Христос живе в мені» (Гал.2:20). Він оволодів вищим ступенем любові і тому міг сказати всім, кого привів до Господа: «Бог свідок мені, як я турбуюся (люблю – синод.) про вас любов’ю Христа Ісуса» (Фил.1:8).

Любіть ворогів ваших

Відкриваючи, так би мовити, курс навчання  для народу, Ісус відразу ж став розкривати глибини миру. Почав з найлегшого для сприйняття, з того, що потрібно було людям вже невдовзі, аби відчути присутність Божу у своєму житті. Ісус говорить про простий спокій (Мт.11:29).  Це ще далеко не мир Божий, не той спокій, що його обіцяв Адонай для Ізраїля (Втор.12:9). Бо щоб його дістатися, треба було вийти з Єгипту, перейти через море, подолати пустелю й завоювати обіцяну Богом землю. Фізично, хоч і з величезними втратами, євреї увійшли в Ханаан, але в духовній повноті – ні. Досягаємо ж миру Божого, тобто входимо у спокій духа та душі, ми, віруючі в Ісуса Христа (Євр.4:3), але теж не без наполегливої праці, тривалих нелегких випробувань, що про них алегорично вповідається у книгах Старого Завіту. Наш спокій – це мир Божий у Христі Ісусі. Як пише ап. Павло: «Тож стараймося увійти до цього спокою» (Евр.4:11).

В Євангелії є кілька першорядних заповідей, що їх неможливо виконати, якщо в серці не поселився надійний Божий мир.

 «Я ж кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, робіть добро тим, котрі ненавидять вас, і моліться за тих, хто кривдить і переслідує вас» (Мт.5:44). Зазначимо відразу: на любов до ворога здатна лише любов Божа (агапе). Любов Божа наповнює серце, що готове її прийняти. Простий життєвий приклад: хтось у транспорті грубо вас образив. Які почуття можуть у вас з’явитися? Може спалахнути гнів, бажання відплатити образою тому нехорошому хлопцеві. Якщо мир Божий вже надійно вкоренився у вас, то цього не станеться з однієї причини: ви вже просто нездатні на такі сильні негативні душевні хвилювання. На серці – мир. І тоді приходить любов.

Ісус сказав: «Коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому і другу. А хто хоче судитися з тобою, і взяти в тебе сорочку, віддай йому і верхню одежу» (Мт.5:40). Ця заповідь не є настільки проста, щоб її без певних сумнівів міг прийняти кожний віруючий для практичного виконання. А вже яким нездоланним каменем спотикання вона є для невіруючих, то годі й говорити. Аби правильно розуміти це місце, треба уважно придивитися, що дозволить побачити за зовнішньою формою фрази її духовний зміст.

 Ісус любив у своїх проповідях користуватися так званою гіперболою, тобто перебільшенням. «Якщо око твоє спокушає тебе, вирви його і відкинь від себе…» (Мт.18:9); «Якщо рука твоя або нога спокушає тебе, – відітни її й відкинь від себе…» (Мт.18:8) та ін., –  кожному абсолютно зрозуміло, що Ісус не проповідував членоушкодження, а таким чином старався підкреслити важливість моменту. Так само і там, де Господь говорить про щоку. Ісус не має на увазі християнський метод боротьби з хуліганами, а закликає проявляти глибоке смирення у будь-яких обставинах, зберігати в серці мир, мир Божий, що є вищий за будь-яке людське розуміння. Перш за все, з боку невіруючих, яким дивно бачити людину, що не намагається захистити себе, коли їй загрожує небезпека.

Але найголовніше: той, хто досяг висоти миру Божого, має дуже тісний зв’язок з Господом. Як водимий Духом Святим, він безпомилково буде знати, навіщо Бог допустив ту чи іншу складну ситуацію, Господь обов’язково підкаже йому, як гідно й по-християнському вийти зі скрути. Те ж саме і з заповіддю «Не притивтеся злому» (Мт.5:39). Прямолінійне її виконання може завести нас у глухий кут. Смисл її не в тому, щоб мовчки терпіти знущання (якщо це потрібно нам в Ісусі Христі, то Він сповістить Своє рішення й підтримає у випробуваннях), покірливо втиратися, коли нам плюють в обличчя, а в тому, аби не вплутуватися у світську боротьбу, в якісь антагоністичні протистояння між людьми, мудро обминати ситуації, де може постраждати наша християнська гідність, і власну безпеку повністю довірити Господеві.

Варто ще раз згадати про заколот, що його вчинили Маріам та Аарон проти Мойсея. Цілком зрозуміло, що заколот – то є набагато страшніше й небезпечніше ніж добрий лящ по щоці.  Але Мойсей не похитнувся, маючи велике надбання характеру – смирення, не зруйнував його гнівом, образою чи спробою дати заколотникам гідну відсіч; ні, від мав у серці непорушний мир, що не похитнувся навіть перед лицем величезної небезпеки. Побачивши це, Бог втрутився у конфлікт і захистив патріарха.

Варто кожному з нас написати на стіні у своїй оселі на видному місці одне чудове побажання апостола Павла й ніколи не лишати його поза увагою: «І нехай мир Божий панує в серцях ваших, до якого ви і покликані» (Кол.3:15).

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 2. Життя надміру

Повернутись до Змісту