Хліб життя

У братів та сестер, котрі досягли досконалості, життя протікає вже зовсім інакше, хоча із зовні це не впадає у вічі. У розділі 6 Євангелія від Іоанна Ісус дає розгорнуту картину  буття людини, яка знає Бога. 1. «Я – хліб життя!» (Ін.6:48) 2. «А хліб, який Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу» (Ін.6:48); 3. «Тоді Ісус сказав їм: «Істинно, істинно кажу вам: якщо ви не будете їсти тіла Сина Людського і пити кров Його, то не будете мати життя в собі» (Ін.6:53); 4. «Я – живий хліб, який зійшов з небес, коли хто буде їсти цей хліб, буде жити вічно» (Ін.6:51). 

Отже, просто життя, життя світу, життя в собі та життя вічне.

1.«Я – хліб життя!» (Ін.6:48). Тут Ісус говорить про життя взагалі, про існування цілого людства: злих і добрих, праведних і не праведних, віруючих і навіть тих, хто зневажає Бога, – всім їм щедрою рукою Бог посилає дощ та світло. Як Його творіння, все людство користується любов’ю Божою (Ін.3:16). З’явившись на землі, Ісус сповістив через ангелів головну мету Свого приходу. Він приніс людям  мир і прагнення до добра (Лук.2:14), але людство байдуже відвернулося, й він, цей неоціненний дар, змушений був служити лише тим, котрі відкрили для нього свої серця. Але милосердя Боже не вичерпалось: і нині скрізь присутній Його Дух, земля переповнена творінням Його, і Творець підтримує в ньому життя.  Від трави й дерев до птахів та тварин, що ходять по землі й плавають у морях – всюди Він. «Всі вони чекають Тебе, щоб свого часу Ти поживу їм дав.  Даєш їм – вони збирають, руку Свою розкриваєш – добром насичуються. Відвертаєш Ти від них лице Своє, – вони лякаються; забираєш дух у них, – вмирають вони і повертаються знову в порох. Посилаєш Духа Свого, – вони творяться, і Ти обновляєш обличчя землі. Нехай буде слава Господня навіки…» (Пс.104:27-31.). Бог «не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь маючи потребу, тому Сам дає всьому життя, і дихання, і все» (Дії.17:25).

Ісус сказав: «А хліб, який Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу» (Ін.6:48). Світ, що дві тисячі років тому вже був готовий, аби жорстоко заплатити за свою богозневагу та нечестивість, якщо ще не загинув, то тільки завдяки жертві Христа, присутності Духа Його на землі.

Життя в ім’я Його

Іоанн пише, звертаючись до нас: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін.20:31). Тут і в кількох інших місцях ідеться вже не про всіх, хто, як написано, вийшов з матірнього лона, а лише про тих, хто увійшов через двері правди, кого залучив Пастир до Своєї отари. Взагалі Ісус не вважав живими тих, хто обходився без Бога: «…залиши мертвим ховати мерців своїх) (Мт.8:22). Лише прийнявши Христа, люди могли увійти у справжнє життя і далі рухатися вже в ньому. Для тих, хто прийме рішення рухатися цією дорогою, Ісус передбачив вищу якість життя:  «Я прийшов для того, щоб мали життя і мали з достатком (синоніми: надзвичайний, надмірний, небувалий, особливий) (Ін.10:10).

Життя надміру… Якщо хтось думає, що Ісус мав на увазі якісь розкішні апартаменти для Своїх братів та сестер по духу, шикарні автомобілі, відпочинок з сім’єю десь на екзотичних островах і тому подібне, то він глибоко помиляється. На жаль, доктрина «матєріального прєуспєванія» завдала великої шкоди багатьом євангельським церквам, спрямувавши чимало віруючих у бік кумирів грішного світу та його блискучих ідолів.

Ісус сказав, ненав’язливо торкаючись цієї теми: «Лисиці мають нори, а птаство небесне – гнізда, а Син Людський не має де й голову прихилити» (Мт.8:20). Коли нагадуєш ці слова бажаючим багатіти, вони сердито відповідають: «Ісус не проповідував, щоб усі стали бомжами». Звичайно, не проповідував такого. Ні Він, ні апостоли, ніхто з них не був нещасним прохачем, всі вони в подостатку мали все необхідне для життя та побожності, бо обітниці Божі активно діяли в них самих та у їхніх сім’ях. Учні Христові були такими ж людьми як і ми, з подібними життєвими проблемами й потребами. Які ж заповіді вони лишили нам, який подали приклад?

Петро та Іоанн, йдучи до храму на молитву, зустрічають чоловіка, який не міг ходити від народження. На той час апостоли були вже досить відомі серед юдеїв, мали великі дари. Коли дари починають потужно діяти в народі, то як показує життя, починають надходити і великі пожертвування від вдячних громадян. Безсусмівно, маючи бажання, апостоли могли б приберегти якусь копійку, так би мовити, на чорний день, як це робить чимало сучасних великих проповідників. Але Петро відповідає каліці: «Срібла і золота я не маю…»  (Деї.3:6). Простіше кажучи: грошей нема, бо тоді ще паперових асигнацій не друкували й гроші ходили у вигляді золотих та срібних монет.

Тим, кому спати не дає багатство Авраама, варто згадати й слова ап. Павла, де він викладає суть свого життєвого кредо:  «Ні срібла, ні золота, ні одежі я не домагався ні від кого. Ви самі знаєте, що ці мої руки послужили потребам моїм та тих, хто був зі мною. У всьому я показав вам, що так працюючи ви можете подати поміч слабим та пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він Сам сказав: «Блаженніше давати ніж брати!» (Дії.20:33-35). Ось приклад! Такі рекомендації апостол дає всім тим, хто любить Христа: «Але ми благаємо вас, брати, все більше і більше зростати і старанно дбати про те, щоб жити спокійно, робити своє діло та працювати своїми руками, як ми заповідали вам» (1Фесс.4:10). Нагадаємо ще деякі заповіді: «А маючи поживу і одяг, будьмо задоволені тим» (1Тим.6:8);  «Велике надбання бути побожним і задоволеними» (1Тим.6:6) та ін.

Євангеліє прямо попереджає тих, хто мріє про хороми Соломона та позолочені колісниці: «А ті що хочуть багатіти, впадають у спокуси та в тенета і безліч безглуздих та шкідливих бажань, що штовхають людей у прірву та погибель (1Тим.6:9,10).  Тут же апостол показує, якою має бути мета і стиль життя справжнього християнина: «Ти ж чоловіче Божий, утікай від такого, і досягай справедливості, побожності, віри, любові, терпеливості, лагідності! Змагайся добрим подвигом віри…»  (1Тим.6:11).  Саме в цьому й полягає життя з достатком для братів та сестер, котрі досягли певного рівня досконалості. Відмовитись від матеріального успіху – це не жертва, просто для віруючих, що стоять на вищих щаблях віри, матеріальне відходить на десятий план, воно потрібне лише для того, аби забезпечити просту життєдіяльність плоті. Все їхнє життя – воно в Господеві.

Ще одна ознака досконалості –  виконання заповіді, що її виголосив Ісус на самому початку Свого служіння: «Отже, не журіться кажучи: «Що нам їсти?» Або: «Що нам пити?» Чи: «В що одягнутися?» Бо про все те язичники клопочуться, але Отець ваш Небесний знає, що вам все це потрібно. Шукайте ж перш за все Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам» (Мт.6:25). Виконати цю надзвичайно важливу заповідь може лише той, хто увійшов і постійно перебуває в Ісусі, хто залишив усі земні турботи, довіривши їх Христу, хто є видимий Духом Святим.

Як Отець Небесний

Є одне місце у Євангелії, що складає певну таємницю для багатьох віруючих. «Тоді Ісус сказав їм: «Істинно, істинно кажу вам: якщо ви не будете їсти тіла Сина Людського і пити кров Його, то не будете мати життя в собі» (Ін.6:53). Що є життя в самому собі?  Якщо ви не будете їсти тіла Сина Людського і пити кров Його… Враховуючи те, що Ісус часто вживав у своїх проповідях метафори та гіперболи, аби надати Своїм словам більшої виразності, ми не будемо сприймати Його вислів прямолінійно в буквальному сенсі. Ніякий хліб при вживанні під час причастя не перетворюється в шлунку людини на шматочок м’яса, а вино ­ – на справжню кров. Обряд причастя ми сприймаємо як суто духовне дійство: благословляючи хліб та вино, Ісус насичує їх своєю благодаттю, й ми по вірі в Дусі Святому розчиняємо цю благодать у своїх тілах та у своїй крові. Під час причастя ми маємо відчути, як ця благодать розтікається по нашому тілі, наповнює нашу кров. Роблячи це постійно, ми із вдячністю згадуємо жертву Христа й підтримуємо наші істоти в належному духовному тонусі.

Благодать крові Його та тіла є гарною поживою для нашої внутрішньої людини. «Хоч зовнішній наш чоловік і тліє, (синоніми: руйнувати, знищувати, гинути), зате внутрішній із дня на день оновляється» (2Кор.4:16). Коли він повністю оновиться, увійшовши у зрілість, то почне жити своїм власним, особливим життям. Ми це відчуємо, й тоді можна буде говорити про високу досконалість. Про його характер можемо дізнатися зі слів Ісуса: «Бо як Отець має життя в собі, так і дав Синові мати життя в Самому Собі» (Ін.5:26). А через Ісуса цей дарунок можемо мати й ми.

Пересічний громадянин підтримує себе в стані активного існування, інтенсивно черпаючи наснагу із зовні. Новини по телевізору, стосунки на роботі, відносини з рідними в сім’ї кардинально впливають на його настрій та поведінку.  Чому одними із самих серйозних покарань для злочинця є одиночна камера? Відірвана від спілкування з людьми, позбавлена постійних зовнішніх вражень психіка покараного скоро зазнає відчутних травм.

Богові нічого не може надійти з-за меж існування Його Самого, Він не має в тому потреби. Подібно й ми. Чим дорослішою стає наша внутрішня людина, тим менший вплив на нас справляє зовнішній світ. Саме тому ап. Павло просить Господа, маючи на увазі й нас, «щоб Він дав вам за багатством слави Своєї  міцно утвердитися Духом Його в чоловікові внутрішнім» (Еф.3:16). Внутрішня людина поступово розбудовує навколо себе свій духовний та культурний світ, свого роду субкультуру: своя література, своя музика, свій живопис тощо.

Один знайомий пастор, що свого часу дуже любив театр, пішов, уже будучи віруючим, подивитися «Гамлета». «Не раз я дивився цю п’єсу у різній режисурі, а цього разу дивлюся й бачу все немов би іншими очима. Бути чи не бути? – вигукує вкотре головний герой. Відповіді досі шукає не лише черговий Гамлет на сцені, а, схоже, і все людство. Страждання, боротьба, трагедії… А я дивлюся на тих героїв, на того Гамлета й думаю: «Єдине чого вам бракує, хлопці, це щиро покаятися у гріхах, і відповідь на всі ваші болючі питання знайдете Слові. Без мук і безутішних страждань». Відтоді театр мене більше не цікавить». Так поступово у братів та сестер втрачається інтерес до всього, де є бодай невеликий домішок гріха, – яке б не було воно красиве й талановито створене. 

Внутрішній чоловік не любить шумливих зібрань, різних там вечірок, святкувань, уникає веселих компаній, потрапляючи на якісь урочистості, квапиться скоріше повернутися у свій затишний внутрішній світ. Як сказав Ісус: Царство Боже не тут і не там, воно є «всередині вас» (Лук.17:21).

Нетлінна краса лагідного і спокійного духа (1Пет.3:4)… Людина, у котрої внутрішній чоловік досяг зрілості, завжди врівноважена, привітна, готова прийти на допомогу. «І буду вечеряти з ним, а він зі Мною», – каже Ісус (Об'явл.3:20). Відчуття в серці віруючого постійної Божої присутності, Його слова, Його погляд, Божа любов, що світлим струменем виливається з Його очей… «Перебувайте в Мені і Я в вас» (Ін.15:4); «Перебувайте в любові Моїй» (Ін.15:9). Якщо це є, то є й досконалість.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 3. Мудрість досконалих

Повернутись до Змісту