Ап. Павло пише: «Мудрість ми проповідуємо між довершеними, але мудрість не віку цього, ані володарів віку цього, які проминають, але проповідуємо премудрість Божу таємну, заховану, яку Бог призначив перед віками нам на славу, якої ніхто з володарів світу цього не пізнав, бо коли б пізнали, то не розп’яли б Господа слави» (1Кор.2:6). Дуже загадкове місце. Не думаю, що йдеться про якісь небесні таємниці, що недоступні людям. Характерною є бесіда Ісуса з Никодимом, котрий був учителем Тори, отже мав велику людську мудрість: «Якщо  Я сказав вам про земне, і ви не вірите, як можете повірити, коли буду говорити про небесне? Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто з неба зійшов, Син Людський, що на небі» (Ін.3:12,13). Щось таємне з-за меж землі можна пізнати лише через Ісуса Христа, якщо Він побажає відкрити: («Від Нього і ми в Христі Ісусі, Який став нам премудрістю від Бога» (1Кор.1:30 ), може лише той, хто пройшов певний духовний шлях і придбав «розум Христа» (1Кор.2:16).

До того ж, якісь особливі знання про Небеса навряд чи можуть вплинути на наше спасіння, допомогти нам зміцнитися у вірі, набути якихось нових духовних якостей. Якщо й трапляється віруючим іноді побувати в раю чи побачити пекло, то це глибоко індивідуальне і не є підґрунтям для створення якихось нових доктрин чи теорій, а слугує лише не зовсім звичним підтвердженням того, що дано у Слові.

Біблія – це книга про спасіння. Щоб допомогти людині на шляху до істини, у Біблії дано все, і не дано нічого, що могло б слугувати для потіхи марнославної цікавості. Тож напевно слова ап. Павла не обіцяють сумлінним віруючим якихось можливостей для проникнення силою думки за межі існуючих одкровень, а лише спрямовують до глибшого розуміння Слова, пізнання самих себе, відкривають кожному, хто прагне до досконалості, його індивідуальний шлях. «Нехай слово Христове оселюється у вас рясно, в усякій премудрості» (Кол.3:16).

Як ми вже говорили раніше, все, що позначено прикметником «Божий» означає найвищу ступінь поняття, що розглядається: віра Божа, мир Божий, дар Божий, гнів Божий тощо. Стосовно мудрості Божої маємо два значення: перше вживається просто для розрізнення мудрості земної та мудрості, що сходить з Небес,  друге означає найбільшу  глибину мудрості.

Здобувай мудрість!

Спробуємо прослідкувати, як мудрість освоюється в серці людини.

Цілком зрозуміло, що мудрим не станеш, не маючи хороших розумових здібностей, проте далеко не кожну розумну людину називають мудрою. Багато є розумних хлопчиків та дівчаток, але всім ясно, що про їхню мудрість говорити зарано.  Натомість, старій людині означення «мудрий» вельми бажане й доречне.

„В серце кожного мудросердого  Я  дав мудрість...”– каже Господь (Вих.31:6). Отже, для придбання, так би мовити, чергового траншу необхідно мати певний початковий запас. Соломон від народження отримав гарне виховання в домі свого батька-пророка. Апостол Павло до свого чудесного навернення глибоко пізнав  рабинську науку й мав багатий досвід книжника-фарисея. Дванадцять найталановитіших учнів  Христових були, в більшості,  люди «не книжні», прості  рибалки, але  їхня  духовна підготовка тривала більше трьох років, і лише після Свого воскресіння Спаситель «відкрив їм розум для розуміння Писання» (Лк.24:45), іншими словами, поставив їх на більш високий рівень мудрості.

Перші згадки про мудрості від Бога знаходимо у Втор.4:6. «Пильнуйте ж і виконуйте їх (заповіді - авт.), бо це стане немов би ваша мудрість і ваш розум». Отже, до вищої мудрості людина долучається якби автоматично, щойно покаялась і залишила гріховний спосіб життя. Свою діяльність віруючий спрямовує між береги постанов Божих. То є закон для всього живого. Навіть мурашки, слідуючи інстинктам, що їх заклав  у них Творець, ведуть свої справи так злагоджено й розумно, що можуть бути прикладом навіть для деяких не надто працьовитих людей. «Йди, лінивий, до мурашки, приглянься до її праці й навчися розуму (мудрості – синод.)» (Прип.6:6).

Але це аж ніяк не означає, що процес духовного зростання й далі буде проходити автоматично. Віруючий працює над собою, і  в нього постійно виникає необхідність примножувати свої первісні здобутки. «Коли ж кому з вас не вистачає мудрості, то нехай просить у Бога, який  дає всім щедро і без докорів, і її буде йому дано...» (Як.1:5). Щонайперше, де б дуже знадобилася мудрість, це наше повсякденне життя, тут щодня доводиться вирішувати безліч різноманітних питань, і серед них часто трапляються такі, що перед ними просто опускаються руки. А тут Слово обіцяє, що підсилити наші розумові здібності цілком можливо, варто лише гарненько попросити.

Просимо… Але минають місяці а то й роки, а зрушень все непомітно. Цікаво, що мав на увазі апостол, коли так впевнено обіцяв нам допомогу?  Відповідь є. Коли ми уважно прочитаємо вірші 2, 3, 4, то побачимо, що мудрість нам обіцяється не на всі випадки життя. Вірш 2 – ставлення до випробувань; вірш 3 – розвиток терпіння; вірш 4 – досягнення досконалості. «А терпіння нехай має досконалу дію, щоб ви були досконалі та бездоганні» (Як.1:2-4).

Таким чином, якщо ми почали рухатися до досконалості, то вступаємо у простір, де від наших природних здібностей мало що залежить, і мудрість від Бога стане тим надійним дороговказом , що завжди застереже нас від різних відхилень та блукань.

Дуже важливим моментом у зростанні віруючого є поява страху Божого у його серці: «Початок премудрості – страх перед Господом». Розуміння страху Божого, як боязні покарання, є надто звужене, хоча цей страх є певною мірою й необхідний. Людина не стільки боїться  суворого Бога, скільки остерігається повернення до гріховного минулого, а разом із тим до старих проблем та бід. Вона боїться втратити мир у своєму серці, прихильність Христову, не хоче загубити надію на здійснення чудових Божих обітниць, що вже дещо відкрили своє багатство і стали бажані. Людині незручно засмучувати Господа, Який став для неї близький і рідний.

ЗАВДАННЯ МУДРОСТІ

Пізнання волі Божої

«То ж пильнуйте, як вам треба поводитись – не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лукаві. Тому не будьте нерозумні, але пізнавайте, що є воля Господня» (Еф.5:15-17). Щоб нам завжди міцно стояти на позиціях добра, треба безпомилково знати волю Божу на  всі випадки життя. Дивовижна річ!  Мудрість Божа допомагає нам пізнавати Його волю, а знання волі Господньої наповнює нас ще більшою мудрістю.

Щоб знати волю Божу, треба знати характер Бога, як Він діє. Ось два яскраві варіанти. Перший. Коли Бог посилав Давида на бій з Голіафом, то повідомив хлопцеві, як усе відбудеться до самого останнього руху. «Я відрубаю тобі голову…» – сказав Давид до філістимлянина, і все збулося в цій історії до останньої крапки.  Але так буває нечасто.

Другий варіант. Ось пророк Ілля. Він сидить у пустелі, ховаючись від цариці. Струмок, звідки можна було втамувати спрагу, пересох, ворон, що приносив їжу, не прилітає.  І каже Бог до Іллі: «Встань, іди в Сарепту сидонську… Я повелів там удові, щоб давала тобі їсти» (1Цар.17:9). Від таких слів цілком можна було впасти у відчай. «Господи, навіщо мені йти туди?! Сарепта ж у Фінікії! Такий світ! Що я в дорозі буду їсти, де ночуватиму? Я ж у розшуку, Господи! Мене ж відразу схоплять! Вдова! Вона ж сама напевно сидить голодна!» Але Ілля мовчав. Він мав тривале тісне спілкування з Богом і знав Його характер. І мудрість від Бога підказала йому: «Значить, ця вдова на особливому рахунку у Всевишнього. Він має до неї якусь важливу справу. Значить, дійду, не схоплять, значить, захистить і прогодує». Все так і відбулося.

Участь у розбудові Храму

Храму  Церкви, храму нашого тіла. «По даній мені благодаті Божій, я, як мудрий будівничий, поклав основу, а інший будує на ній. Але нехай кожен пильнує, як він будує на ній» (1Кор.3:10).

Процес будівництва храму свого тілі то є рух віруючого до досконалості. Будівництво триває довгі роки. Скільки необхідно мудрості, аби піднятися з нижчої сходинки на вищу, скільки треба здолати різних труднощів, скільки пройти випробувань! І не розчаруватися, не стомитися, не зупинитися на півдороги.

Будівництво Церкви теж потребує різного роду непересічних здібностей, особливо від служителів. Далеко не всі віруючи розуміють наскільки нелегкою й відповідальною є праця пастора. Тягар, що його він несе на своїх плечах, неможливо підняти самотужки, не опираючись на потужну й повсякчасну Божу підтримку. У цьому складному напруженому труді мудрість втілюється в бачення перспективи, вміння розуміти людей, здатність спрямувати волю на здобуття перемог у безперервній духовній боротьбі.

Пізнати своє призначення

«Мудрість розумного – свою дорогу знати» (Прип.14:8). Як нелегко багатьом буває знайти ту справу, котру заздалегідь передбачив для кожного на землі Господь! Один стає на свою життєву дорогу відразу, щойно покаявся, інший – шукає її довгі роки, проходячи якби крізь вогонь.

Сестра Єлена, їй сорок два роки, несе служіння помічника директора крупного місіонерського центру. Покаялася вона, коли їй виповнилося лише тринадцять років. У чотирнадцять уже знала, що буде місіонером. Де – з’ясувалося пізніше. Наразі їхня місія напружено працює над розширенням своєї діяльності в дуже складному й небезпечному для християн регіоні – у країнах ісламу.

Сестра Катерина в молоді роки не сподівалася навіть, що стане християнкою. Жила як усі. Вийшла заміж, народила двох діток – сина та дочку. Жили небагато, але дружно, мали гарну квартиру, дачу, авто.  Та ось у дім неждано-негадано прийшла страшна біда. Син потрапив у наркозалежність. І покотилося щастя їхнє немов камінь з гори у прірву. Чоловік не витримав, не пережив інфаркту. Дочка вийшла заміж, – відділилася. Лишилася Катя зі своїм горем сам на сам.

Десять років страждань. Наркоцентри, лікарні, тяганина з міліцією, – скрізь нерви, скрізь гроші. Машина, дача, та й квартира, її довелося обміняти на крихітну готельку, – все пішло в бездонну яму боротьби за життя сина. А він опускався у своє болото все глибше. Здавалося, кінець уже близько, й ніщо не зможе його відвернути. Порятунок прийшов звідти, звідки ніколи його не чекала. Від Бога. Поки син лежав у реабцентрі, вона ходила на курси для співзалежних і там покаялась.  Життя перевернулося з чорного боку на білий. Син прийшов до Бога, звільнився від залежності й через деякий час отримав посаду на служіння у тому ж реабцентрі. Катя… Хто виринув із такої глибокої трясовини на світло, знає, що таке щастя. Дуже хотілося якось віддячити Богові за Його любов, і серце підказало: допомагай матерям залежних. Через деякий час зрозуміла, що саме це і є головною справою її життя в Ісусі Христі.

Таким чином,  у кожного своє покликання, і кожному Бог дає ту мудрість, що йому необхідна для виконання Божих завдань.

Краще за золото

По мірі зростання мудрості все більше розширюється і коло її застосування. Природний розум та поміркованість дозволили Соломону правильно  сформулювати свою велику нужду перед Богом, коли молодий цар вступив на престол: «Дай же рабові Своєму серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого...» (1Цар.3:9)

В основі  людських стосунків у гріховному світі лежить вигода,  християнство ж орієнтується Богом виключно на добро. Тому так важливо, приймаючи будь-які рішення, беручись за будь-які справи, вміти передбачити їхні наслідки, бачити й вірно оцінювати мотиви вчинків різних людей. Невдало вибрана точка відліку при найбільшій мудрості плоті може  призвести до великої біди, завдати  непоправної шкоди.

Є одна особливість, що відрізняє мудрість душевну від мудрості Божої. Мудрість плотська може бути окремою великою метою, як, скажімо, влада, багатство, слава, мудрість у мирської людини є предметом великої гордості. Мудрість же Божа, самоціллю бути не може. Вона є лише інструментом, засобом для звершення успішного труда. Вона залежить від міри освячення християнина і може давати ефект лише в сукупності з іншими важливими рисами характеру: «А мудрість що зверху, по-перше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих діл, неупереджена та нелицемірна»  (Як.3:17).

Таким чином, на великій духовній висоті мудрість від Бога тісно поєднується зі смиренням, що його душа, підіймаючись до духовних висот, нарощувала, зміцнювала й захищала. «З сумирними – мудрість» (Пр.11:2). Інколи цю єдність Євангеліє підкреслює, вживаючи одне слово – «смиренномудрість». Господь не дасть великої мудрості людині гордій, неосвяченій, тій, яка буде тішити нею своє марнославство, буде підійматися у власних очах і зверхньо дивитися на інших, і тим самим завдасть непоправної шкоди своїй душі.  Вічний негативних приклад – доля світлоносного Люцифера. „Високо неслось твоє серце (загордилось – авт.) з-за краси твоєї. Через твою вроду ти втратив твою мудрість. І Я на землю тебе кинув...”(Єзек.28:17).

Ісус, посилаючи учнів  на проповідь Царства Божого,  сказав їм ще й таке:  «Ось я посилаю вас як овець між вовки. Будьте ж мудрі як змії і невинні як голуби» (Мт.10:16). Вівця, ягня, голуб  часто подаються в Писанні як приклад врівноваженості, покірливості, незлостивості. Таким чином, для успіху в праці учні мусили мати чотири важливі якості: силу і владу, мудрість і смирення.  Смиренномудрість допомагала ап. Павлу долати величезні труднощі під час тривалих і численних євангелізаційних подорожей (Дії.20:19), у своїх посланнях до новоутворених церков він  постійно закликав віруючих плекати в собі цю надзвичайно цінні рису, інколи навіть благав про це, добре розуміючи її величезне значення (Еф.4:2).

Наповнені любов’ю мудрість та смирення зливаються в одне ціле і являють собою найвище досягнення християнина, який прагне до досконалості. Це утворення є сутністю   зрілої внутрішньої, потаємної людини серця, яка являє себе в нетлінній красі лагідного і спокійного духа, що й дорогоцінне перед Богом (1Пет.3:4).

Мудрість серця

Єдність смирення, мудрості та любові  ще називається у Слові мудрістю серця. Наявність її, активна діяльність в людині є важливою ознакою духовної зрілості християнина. «Навчи нас так лічити дні наші, щоб набути серце мудре!» (Пс.90:12).

Мудрість серця!  Ось ознаки, що відрізняють її від мудрості тілесної, від інтелекту: «Мудрість, що зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих діл, неупереджена та нелицемірна» (Як. 3:17). Візьмемо ще одне місце Писання, де Ап. Павло говорить про любов Божу. Любов Божа «довготерпелива, ...лагідна, ...не заздрить, ...не чваниться, не горда, не поводиться нечемно, не шукає свого, не роздратовується, не гнівлива, не радіє з несправедливості, а тішиться правдою, усе покриває, всьому вірить, завжди надіється, все терпить» (1 Кор. 13:4-7). Як дивовижно схожі у своїх властивостях мудрість від Бога і любов, що дається Духом Святим!

Лише любов здатна понести чийсь незлагідний характер, зрозуміти мотиви чужого гріха, лише любов спроможна подарувати нам повне й незворотне прощення образи.

Мудре серце є головним «органом» внутрішньої людини. Через нього брати та сестри дивляться на людей, що блукають у темряві, на світ, що приречено й сліпо рухається до безодні, на своїх знайомих, котрі без кінця борються зі своїми гріхами. На все Боже творіння, що залишається прекрасним, незважаючи на нерозумне ставлення до нього людини. Мудре серце усе спостерігає відкритими, чистими очима, дивиться глибоким духовним зором, скрізь бачачи Господа, і саме це бачення дає йому наснагу впевнено проходити своє земне поприще.

Мудре серце має інший стиль мислення.  Інколи його рішення сприймаються «нормальним» оточенням як щось дивне, нелогічне а то й нерозумне. Ап. Павло пише: «Через те, що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то Богові до вподоби було спасти віруючих через безумство проповіді. Іудеї вимагають чудес, і геллени шукають мудрості; а ми проповідуємо Христа розп’ятого: для іудеїв спокуса, а для язичників – безумство; для самих же покликаних, іудеїв і гелленів – Христа, Божу Силу і Божу премудрість» (1Кор.1:21-23).

У Старому Завіті також можемо знайти приклади мудрості в любові. Хоча цим людям і невідомі були вищі духовні сфери, оскільки вони не знали Христа,  Бог освітив їхні серця Своєю мудрості на момент прийняття якихось доленосних рішень. 

Йонатан був законним спадкоємцем царя Саула, його любимим сином, якому вінценосний батько довіряв найглибші державні таємниці. Юнак готувався стати царем Ізраїлю. І він, як надійна батькова опора, мав би дбати про зміцнення існуючого режиму, підтримувати й захищати його від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Інакше не могло бути. І Йонатан ніколи не став би міняти цей абсолютно нормальний стан речей, якби не одне але. «Йонатанова душа зв’язалася з душею Давидовою, ― і полюбив його Йонатан, як душу свою» (1Сам.18:1). Ця прив’язаність не лише поставила під загрозу всі плани царя, але й спонукала молодого принца до абсолютно безглуздого, з точки зору нормальної людини, рішення: він віддає Давидові своє право на престол: «Ти будеш царювати над Ізраїлем. А я буду тобі заступником» (1Сам.23:17). І то не було якесь тимчасове затьмарення розуму, ні, ― почуття змінило напрямок мислення Йонатана на прямо протилежний.

Рут-моавитка (Рут 1:8-22) любила свою свекруху. Сталося, що всі чоловіки в домі померли, і стара вирішила повернутися в землю батьків. Вона дала двом своїм невісткам дуже по-житейському мудру й сповнену глибокої участі пораду: «Вертайтеся, дочки мої, –  чого ви підете зо мною...» Стара бажала молодим жінкам найбільшого добра, – вони ще могли влаштувати своє особисте життя на рідній землі, серед свого народу. Орпа прийняла абсолютно  вірне, з точки зору звичної нам людської логіки, рішення: поплакала, поцілувала свекруху на прощання та й пішла додому. Рут же пригорнулася до старої й сказала: «Не силуй мене, щоб я покинула тебе... і куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій ― мій Бог. Де помреш ти, там помру й я... і тільки смерть розлучить мене з тобою». Рут вчинила вкрай непомірковано, «не врахувала», що свекруха вже стара і навряд чи зможе заробити собі на шматок хліба, якщо навіть буде де; що у Віфлеємі на них ніхто не чекає, і не буде їм обом де голови прихилити, і можуть вони стати просто жебраками. («Я заможною пішла була, та порожньою вернув мене Господь») Немає сумніву, що Рут усе це добре розуміла, але її добре, любляче серце відхилило по-житейському правильні поради здорового глузду, помінявши напрямок мислення молодої жінки на протилежний.

Отож коли ви бачите подібні «нелогічні» вчинки ваших братів чи сестер, не поспішайте з висновком про їхню непрактичність та недалекоглядність, а спробуйте поставити себе на місце цих людей і зрозуміти їхні мотиви.

Ісус мав усю повноту влади на небі й на землі, мав славу небес, і міг лишатися там завжди. Але Він зійшов на политу кров’ю, спаплюжену гріхами розбещеної і озлобленої людини землю, взявши тіло простого бідного ремісника. Як на нашу людську, житейську думку, ― не дуже поміркований вчинок. Але Ісус це зробив. Чому? Бо мав мудре серце переповнене любов’ю до тебе й до мене грішних.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 4. Все, чого не побажаєте…

Повернутись до Змісту