Не секрет, що кожен віруючий дуже бажав би через Господа задовольнити всі свої життєві потреби, яких чимало є в кожному житті і яких не завжди вдається задовільнити суто людськими методами.  І, здається, Слово Боже  дає недвозначну обіцянку: то є цілком можливо. «Істинно, істинно кажу вам: хото вірує в Мене, то діла, які Я творю, і він створить… Коли чого попросите в ім’я Моє, Я зроблю» (Ін.14:12-14). Здавалося б, все тут недвозначно й просто: якщо ти є віруючий, то проси все, що завгодно, наполегливо проси, якщо з першого разу не вийшло, невідступно проси і отримаєш.  Наразі ми не будемо торкатися тих дуже популярних доктрин, що виросли на цьому твердженні, просто уважно розглянемо бодай декілька відповідних місць Письма.

1.«І коли що попросите в ім’я Моє, Я зроблю» (Ін.14:14). Відразу підкреслимо: тут і в інших місцях Господь говорить не для великого загалу, не для всіх, хто приходив послухати Його проповіді, а для учнів. Це були люди вибрані і на той час вже добре підготовлені, звільнені від багатьох світських пожадань. Ось перша умова.

2.«Не ви вибрали Мене, а Я вибрав вас, і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш перебував, щоб чого тільки ви попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам» (Ін.15:16)  (звернення до учнів). Отже, спочатку плід, що формується в нас у процесі тривалої й нелегкої духовної праці, а вже потім прохання. То є друга умова.

3. «Донині ви не просили нічого в ім.» я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повна» (звернення до учнів) (Ін.16:24). Радість є одною з трьох найвизначніших складових духовного плоду (Гал:5:22) і входить у нашу другу умову.

4. «Коли будете перебувати в Мені , і слова Мої у вас будуть, то чого б ви не захотіли, просіть і буде вам. Тим прославиться Отець Мій, коли ви принесете багато плоду… Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас, перебувайте в любові Моїй» (Ін.15:7-9) Знову говориться про плід. Далі третя умова: перебувати в Його любові та в Його слові, про що ми говорили у попередніх розділах. Четверта умова: все для слави Отця.

5. «І все, чого ви попросите в молитві з вірою, одержите» (звернення до учнів). (Мт.21:22). П’ята умова: наявність сильної віри.

6. «І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: про що тільки попросите в Отця в ім’я Моє, Він дасть вам» (Ін.16:23) (звернення до учнів). Ісус говорить про Своє воскресіння.

Підводячи підсумок, можемо впевнено сказати: всі обітниці стосовно отримання великих благ, Ісус виголошував, звертаючись до Своїх найближчих учнів. Часто віруючі, котрі ще не піднялися на більш високі щаблі досконалості, наївно вважають, що кожен, хто покаявся, вже може сподіватися на отримання всього.  Молитви лишаються без відповіді, ворог підходить з певними сумнівами в істинності Слова. Віруючий спочатку має увійти в Його любов, принести вагомий духовний плід, а вже потім звертатися з великими проханнями. І Звичайно, без твердої віри буде важко задовольнити наші бажання.  І нам треба також розуміти, що «все чого не попросите», не має на увазі нові машини, відпочинок на екзотичних островах, багато-багато доларів тощо, а має конкретну мету: для принесення ще більшого плоду й для слави Отця.

Якщо дослідимо ще деякі місця Письма, то побачимо, що існують не лише певні умови, що їх обходячи ми не отримаємо нічого, як би наполегливо не просили, а й просто застереження щодо змісту наших прохань. Ап. Яків пише: «Просите, і не одержуєте, бо просите не на добре, щоб обернути це на пожадливість вашу» (Як.4:3). В чому ж пожадливість? Як на сьогодні, це, значною мірою, прагнення до багатства. Господь дає суворе застереження бажаючим багатіти (1Тим.6:9,10), але лукавому все ж вдалося звести багатьох віруючих на згубні манівці. 

Згадаємо й матір синів Зеведеєвих (Мт.20:20), яка просила у Ісуса «міністерські» пости для своїх синів у майбутньому.  Ісус відповів їй досить різко: «Не знаєте, чого просите». Учні на той час ще не вільні були від певного марнославства, гордості, деяких прагнень, пануючих у світі.  Отож, просили не на добро. Так і ми інколи у своїй людській короткозорості не можемо передбачити наслідків наших прохань, хоча на даний момент вони і виглядають привабливо й корисно. Але Господь бачить наше майбутнє, Він краще за нас знає, що нам потрібно для життя і побожності, а що ні.

Ісус майже всі Свої обітниці про готовність дати все, що не попросять, адресував Своїм учням. Ну а що ж тим, хто поки ще не став Його учнем?   На це запитання чітко відповідає ап. Іоанн: «І ось яке дерзання ми маємо до Нього, якщо чого просимо згідно з волею Його, то Він слухає нас» (1Ін.5:14). Не надто багато для тих, хто хотів би швидко й легко отримати ВСЕ, але цілком досить для сумлінних і терплячих, для тих, хто у всьому, перш за все, шукає волі Його. Саме таким і відкривається прекрасна перспектива  увійти у вищу якість буття.

  Ісус сказав: «Я прийшов для того, щоб мали життя і мали з достатком (Ін.10:10). Слово «з достатком» відкриває нам далеко не увесь зміст цього поняття. Ось його синоніми: надзвичайний, надмірний, небувалий, особливий. Ні, це не про «матєріальноє прєуспєваніє». Якщо хтось думає, що Ісус мав на увазі якісь розкішні апартаменти для Своїх братів та сестер, шикарні автомобілі, відпочинок з сім’єю десь на екзотичних островах і тому подібне, то він глибоко помиляється. Неперевершений приклад для нас життя Самого Спасителя: «Лисиці мають нори, а птаство небесне – гнізда, а Син Людський не має де й голову прихилити» (Мт.8:20).

Коли нагадуєш ці слова бажаючим багатіти, вони сердито відповідають: «Ісус не проповідував, щоб усі стали бомжами». Звичайно, не проповідував такого. Ні Він, ні апостоли, ніхто з них не був нещасним прохачем, всі вони мали все необхідне для життя та побожності, бо обітниці Божі активно діяли в них самих та й у їхніх сім’ях. Учні Христові були такими ж людьми як і ми, з подібними життєвими проблемами й потребами. Які ж заповіді вони лишили нам, який подали приклад?

Петро та Іоанн, йдучи до храму на молитву, зустрічають чоловіка, який не міг ходити від народження. На той час апостоли були вже досить відомі серед юдеїв, мали великі дари. Коли дари починають потужно діяти в народі, то як показує практика, починають надходити і великі пожертвування від вдячних громадян. Безсумнівно, маючи бажання, апостоли могли б приберегти якусь копійку, так би мовити, на чорний день чи на якісь розваги, як це робить чимало сучасних великих проповідників. Але Петро відповідає каліці: «Срібла і золота я не маю…»  (Дії.3:6). В ті часи паперових асигнацій ще не друкували, й гроші ходили у вигляді золотих та срібних монет. То ж, якщо  по-простому, то Петро сказав приблизно так: «Вибач, але грошей нема».

Тим, кому спати не дає багатство Авраама, варто згадати й слова ап. Павла, де він викладає суть свого життєвого кредо:  «Ні срібла, ні золота, ні одежі я не домагався ні від кого. Ви самі знаєте, що ці мої руки послужили потребам моїм та тих, хто був зі мною. У всьому я показав вам, що так працюючи ви можете подати поміч слабим та пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він Сам сказав: «Блаженніше давати ніж брати!» (Дії.20:33-35). Ось приклад! Такі рекомендації апостол дає всім тим, хто любить Христа: «Але ми благаємо вас, брати, все більше і більше зростати і старанно дбати про те, щоб жити спокійно, робити своє діло та працювати своїми руками, як ми заповідали вам» (1Фесс.4:10). Нагадаємо ще деякі заповіді: «А маючи поживу і одяг, будьмо задоволені тим» (1Тим.6:8);  «Велике надбання бути побожним і задоволеними» (1Тим.6:6) та ін.

Євангеліє прямо попереджає тих, хто мріє про хороми Соломона та позолочені колісниці: «А ті що хочуть багатіти, впадають у спокуси та в тенета і безліч безглуздих та шкідливих бажань, що штовхають людей у прірву та погибель (1Тим.6:9,10).  Тут же апостол показує, якою має бути мета і стиль життя справжнього християнина: «Ти ж чоловіче Божий, утікай від такого, і досягай справедливості, побожності, віри, любові, терпеливості, лагідності! Змагайся добрим подвигом віри…»  (1Тим.6:11).  Саме в цьому й полягає життя з наддостатком для братів та сестер, котрі досягли певного рівня досконалості. Відмовитись від матеріального успіху – це не жертва, просто для віруючих, що стоять на вищих щаблях віри, матеріальне відходить на десятий план, воно потрібне лише для того, аби забезпечити просту життєдіяльність плоті. Все їхнє життя – воно в Господеві.

Про хліб щоденний. Ще одна ознака досконалості –  виконання заповіді, що її виголосив Ісус на самому початку Свого служіння: «Отже, не журіться кажучи: «Що нам їсти?» Або: «Що нам пити?» Чи: «В що одягнутися?» Бо про все те язичники клопочуться, але Отець ваш Небесний знає, що вам все це потрібно. Шукайте ж перш за все Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам» (Мт.6:25). Якщо ми повністю, без жодного залишку віддали себе Христу, стали рабами Божими, то необхідне для існування та роботи завжди буде на нашому столі без надмірних турбот. Не бідуватимуть і наші сім’ї.  Як показує християнська практика, Бог дає матеріальні статки по принципу Авгура: «Двох речей прошу я в Тебе… не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай мені лиш достатнього хліба, щоб я, наситившись, Тебе не зрікся,  та не сказав: «Хто Господь?», або, збіднівши, не став красти  та не збезчестив імені Бога мого» (Прит.30:7-9). Багатство матеріальне дається вірним Його нечасто і то як певне випробування. 

Виконати цю надзвичайно важливу заповідь може лише той, хто увійшов і постійно перебуває в Ісусі, хто залишив усі земні турботи, довіривши їх Христу, хто є водимий Духом Святим. Ось блискучий приклад: «То ж усе я вважаю за ніщо ради переваги пізнання  Христа Ісуса, Господа мого, для якого я відрікся від усього і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Фил.3:8). Отже всім, хто мріє про надзвичайне, надмірне, небувале, особливе (Ін.10:10) «ізобіліє» у Христі Ісусі, варто змиритися з тим, що Слово Боже не обіцяє нам ніяких насолод для плоті, скарби ж наші всі, вони знаходяться майже виключно  у сфері духа.

 Чого ми хочемо у Христі Ісусі, до чого прагнемо? Це питання раніше чи пізніше постає перед кожним християнином. Вирішувати його довелося й апостолам. «Тоді Петро сказав… «Ось ми залишили все й пішли слідом за Тобою, що ж буде нам?» Звернімо увагу: Петро не питає, а що ж буде з нами, його більше цікавить, як кажуть в Одесі: «А что я буду за ето іметь?» Ісус відповідає йому: «Істинно кажу вам, що ви, котрі пішли за Мною, при відновленні світу, як Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. І кожен, хто залишить доми або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або поля ради імені Мого одержить встократ і вспадкує життя вічне»  (Мт.19:27-29). Отже, «ізобіліє», посади, почесті – все це у вічності, а тут – Церква Його свята, де вся твоя справжня рідня і всі прибутки.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 5. Свобода

Повернутись до Змісту