Свобода, як відомо, є найбільшою цінністю для будь-якої живої істоти. Заради неї люди жертвують усім, за неї нерідко і вмирають, не бажаючи змиритися з неволею.  Що обмежує нашу свободу на землі? Ісус дав перше недвозначне визначення несвободи: «Істинно, істинно кажу вам: що кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха» (Ін.8:33). Від гріха людина звільнюється через щире каяття (Ін.8:36), але це ще далеко не повне звільнення. Згадаємо вихід євреїв з Єгипту. Історія стверджує, що вийшли далеко не всі. Кинути виклик фараону відважились ті представники народу, котрі мали тверду віру, знайшли в собі сили довіритися Мойсею, не злякалися можливої помсти фараона, вони пішли на великий ризик рушити в далеку й невідому дорогу фактично без засобів для існування, – тут теж потрібна була величезна віра в те, що Адонай не кине Свій народ, збереже й захистить. 

Дійшли, хоча і з великими пригодами, до самого кордону з Ханааном. І тут – заколот.  Почалося ремствування: того немає й того, а попереду – країна велетнів, які потопчуть нас немов сарану. Очевидно, що залишаючи Єгипет, люди мали надто завищені очікування відносно свого майбутнього. Недавні раби сподівалися, що обіцяне Богом прийде в один день і вже через пару тижнів народ вільно розселиться по берегах річок, де тече молоко і мед. Але потрапили в пустелю. Віра, сміливість, терпіння, надія, – все захиталося, втратило свою міцність, назрівала повна катастрофа. 

Теологи кажуть: народ звільнився від зовнішнього рабства, але рабство ще лишалося в їхніх душах. Подібно і з нами. Каяття позбавляє нас тягаря минулих гріхів, але грішна наша натура поки що лишається такою, якою була до прийняття Христа. Інакше кажучи, стара наша людина  не вмирає у першу ж мить після того, як ми проголосили: «Я каюся…» 

Свобода дарується нам лише тоді, коли ми повністю відкинемо владу старої людини з її звабливими пожадливостями (Еф.4:22).  Подібно до євреїв, котрі, перейшовши через море, потрапили в пустелю, і ми, християни, вийшовши із грішного оточення, потрапляємо у світ незвичний і майже незнайомий. Ап. Павло пише: «звільнившись від гріха,  стали рабами праведності» (Рим.6:18). Допоки ми не перероджені, євангельські істини сприйматимуться нами поки що лише на розумовому рівні, заповіді для нас ще будуть як жорсткий закон. Він буде сильно тиснути на нас, значно обмежувати наші старі звички, відбирати в нас колишні цінності, викорінювати шкідливі уподобання та нахили.  Часто процес цей буває досить болючий. Свобода прийде тоді, коли заповіді перестануть бути для нас досить нелегким обов’язком, а стануть звичайною нормою існування. Для тих, хто у своєму наполегливому поступі до досконалості досяг висоти любові, радості, миру, «закону» вже не існує (Гал.5:22).

Є одна заповідь, виконати яку  практично неможливо людині, що ступила лише на перші сходинки підйому до досконалості. «Отже, не журіться, кажучи: «Що нам їсти» або « Що нам пити?»  Чи «В що одягнутись?» Бо про все те язичники клопочуться, але Отець ваш Небесний знає, що вам все це потрібне. Шукайте ж переш за все Царства Божого і правди Його, а все це додасться вам. Тому не журіться про завтрашній день, бо завтра само про себе поклопочеться» (Мт.6:31-34). Не турбуватися ні про що земне може лише чоловік чи жінка у статусі раба Божого, що є надзвичайно високим рангом для християнина.

Нагадаємо, хто є рабом Божим. Рабство (можливо, це слово варто було б узяти в лапки) в Господеві є добровільне, Бог не заковує нас у ланцюги, ми можемо відмовитися від своїх зобов’язань у будь-який час. Але хто усвідомить, що по-справжньому означає бути  рабом Божим, той глибоко полюбить своє «рабство» й ніколи не захоче піти  на так звану свободу, де панує «князь світу цього» з його тотальною неправдою й жорстокістю.

Саме раб Божий має свободу від постійного нелегкого піклування про потреби плоті своєї та плоті рідних, саме раб Божий є вільний від необхідності планувати своє майбутнє, свої справи і нести втомливу відповідальність за свої рішення, саме раб Божий має можливість відкинути важкі пошуки сенсу власного життя, й багато чого іншого. «Не турбуйтесь ні про що…» – каже Ісус, і тільки раб Божий може дозволити собі таку розкіш. «Де Дух Господній, там свобода» (2Кор.3:17). Дух Господній – у повноті, у силі, Дух Господній – як неподільний володар всієї людської істоти. 

Ісус сказав: «пізнаєте істину, і істина зробить вас вільними» (Ін.8:32). Як ми вже зазначали раніше, пізнати – не означає отримати, нехай навіть і великі, знання. Для пізнання інформації замало. Пізнати – означає розчинити знання у свідомості, зробити їх дієвим інструментом у своєму житті, глибоко впровадити їх у свою життєву практику. Отже, шлях до свободи пролягає через пізнання істини.

Іншого разу Ісус сказав: «Я путь і істина і життя» (Ін.14:6). Отже, пізнати істину означає пізнати Самого Ісуса. Ми можемо здійснити це через Духа Святого: «Перебувайте в Мені і Я в вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, коли не буде на лозі, так і ви, коли не будете в Мені» (Ін.15:4). З іншого боку: «Перебувайте в любові Моїй» (Ін.15:9).  Плодом нашого існування у Христі є життя в Його любові,  воно і є справжнє життя понад міру. Та каже й ап. Петро: «все необхідне для життя й побожності отримаємо через пізнання Того, Хто покликав нас славою і добротою». (2Пет.1:3)

Щоб пізнати Самого Ісуса, треба пройти шлях, рухаючись за Ним: «Тісні ворота і вузька дорога ведуть у життя, і мало хто знаходить їх» (Мт.7:14). На цьому шляху завдаток Духа поступово зростає й досягає необхідної повноти, а християнин – певної зрілості. Пізнавши істину, ми отримуємо духовну свободу аби осягнути справжнє життя в Ісусі Христі. Це і є ознакою високої досконалості.

Здавалося б, отримавши вищу свободу у Христі, а з нею й радість та повноту життя, ми дійшли до вершини євангельського Синаю, далі вже – лише небеса. Але Павло, цей геніальний апостол, пропонує нам ще вищу сходинку. Вона існує, але її можуть бачити лише такі як Павло.  Ось що він пише: «Так будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе… Для іудеїв я був як іудей, щоб придбати іудеїв; для підзаконних як підзаконний, сам не бувши підзаконним, щоб придбати підзаконних… Для немічних я був як немічний, щоб придбати немічних. Для всіх я став усім щоб спасти хоча б декотрих» (1Кор.9:19-22). Свою небесну свободу, що дісталася йому через величезні випробування і труди, він приносить у жертву, подібно до Христа, заради спасіння людей, що сидять у темряві світу цього, добровільно накладає на себе обов’язки ще тяжчі, ніж мав їх на шляху до істини.

Ось неперевершений  приклад для тих, хто мріє про досконалість.

  

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 6. Дари

Повернутись до Змісту