Ми завершили підйом драбинкою зростання, діставшись вищих рівнів, коли віруючий у стосунках з оточенням досягає віку батьків, у відносинах з Ісусом переходить у розряд Його друзів, а потім і братів. Звичайно ж, на цьому розвиток нашої внутрішньої людини не припиняється, він лише переходить в іншу площину. В цьому є велика подоба і зі звичайними людьми. Народження, дитячий садок, школа, подальше навчання. Після того як хлопець чи дівчина успішно освоять певну спеціальність, далі вони до самої пенсії вдосконалюються як фахівець певної галузі, поступово підіймаючись по службових сходах. З появою сім’ї чоловіки та жінки переживають досить великі зміни у своєму характері, набувають нового досвіду та певної мудрості, що так необхідні в процесі виховання підростаючого покоління. 

Брат чи сестри, котрі перейшли за межу юнацтва, вони вже чітко оформились як духовна особистість, мають  свої служіння. У Посланні до ефесян (4:11-15) ап. Павло, творець багатьох церков, пропонує просту й зрозумілу схему того, як має бути облаштовано церковну громаду: «Він призначив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пасторами і вчителями для вдосконалення святих на діло служіння, для збудування тіла Христового, аж доки всі ми не прийдемо до єдності віри і пізнання сина Божого, в мужа досконалого, в міру зросту повноти Христової, щоб ми більше не були дітьми». 

Маємо тут  так зване п’ятигранне служіння. У відповідності до цього Дух Святий розподіляє духовні дари. Ап. Петро пише: «Служіть один одному кожен тим даром, що отримав» (1Пет.4:10). На етапах, коли ми ще не досягли зросту повноти Христової, Дух Святий наділяє нас дарами, що є  необхідні нам для конкретного служіння. Найвідповідальніша фігура у церкві – це пастор.  Йому для успішної діяльності потрібні слово знання, слово мудрості, віра, дар розпізнавання духів. Але найважливіша якість, що її мусить мати кожен пресвітер, – це любов до людей, самовіддана готовність служити їм. При наявності цієї риси характеру, вищеназвані дари можуть успішно компенсувати інші сосуди у церкві. Хто пророкує, тому зовсім необов’язково мати дар зцілення, але дуже бажано володіти іншими мовами та виясненням мов (1Кор.12:10). Хто має дар зцілення, тому навряд чи конче потрібен буде дар пророцтва й т.п..

Такий розподіл спостерігається у віруючих, котрі ще не досягли рівня «мужа досконалого»,  ті ж, що досить глибоко увійшли у подобу Христову, дарів, як таких, вже не мають. Те, що ми раніше називали дарами, тобто чимось таким, що дається як подарунок, є просто різними властивостями характеру зрілої внутрішньої людини.  Вона, подібно до Ісуса, буде мати мудрість Божу, віру Божу, духовну силу Божу для зцілення недужих та вигнання демонів, любов Божу. Як Ісус вона буде спроможна «читати» думки людей, бачити їхні приховані наміри, лукавство, зло, заздрість, зажерливість та багато чого іншого, що люди навчилися майстерно ховати один від одного,  аби досягти успіху у своїх неправедних ділах. Вона буде випромінювати любов Божу, люди тягнутимуться до неї, лагідність та смирення її будуть очевидні всім.

Написано: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю» (Мк.12:30). Якщо любов до Бога ми можемо відчувати серцем, душею, і через відчуття маємо підтвердження того, що вона в нас таки є, то як полюбити Бога силою (синоніми: могутність, міцність, потужність)? Всі наші духовні переживання з’являються, коли наповнює нас потужна благодать. Вона  є носієм радості, твердості, сили тощо. Як ми вже говорили про це раніше, благодать поступово насичує всю людині: її дух, душу, тіло і інколи навіть одяг. «Розумні сяятимуть небесним сяйвом» (Дан.12:3). Пригадаємо Ісуса під час преображення на горі Тавор (Мт.17:2), маємо свідчення про дію Духа Святого через хустки й пояси, що належали ап. Павлові (Дії.19:12) та ін..

Де міститься фізична сила в нашому тілі? Це м’язи та кістки. У християн досконалих тіло щедро насичене благодаттю з усіма її властивостями. Різні чудотворіння відбуваються вже без участі людського мислення тою благодаттю, носіями якої є досконалий у Христі брат чи сестра: «…виносили хворих на вулиці і клали на постелях та ліжках , щоб коли Петро буде проходити, то щоб хоч тінь його впала на кого з них» (Дії.5:15). Звичайно ж, справа не в тіні, а в тій потужній благодаті, що її випромінювало тіло апостола.

Міцність, потужність, що її вливає в нас Дух Святий, дозволяє нам вершити великі Божі діла. Та й просто: відчуття сили у тілі, легкості, рухливості завжди приємне кожній людині, особливо ж тим, у кого старість, як мовиться, не за горами з її неодмінними слабкістю та хворобами: «Посаджені в Господньому домі цвітуть на подвір’ях Бога нашого. Вони будуть і в старості цвісти, будуть ситі та свіжі, щоб розповідати, що правий Господь» (Пс.91:15). Радість сильного здорового тіла переповнює нас великою вдячністю Творцеві, що ї є проявом любові до Нього.

Ап. Павло закликає колосин: «Але тепер ви відкиньте все те: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з уст ваших. Не говоріть неправди один одному, скинувши з себе стару людину з ділами її, і зодягнувшись у нову, яка відновлюється в пізнання  за образом Того, Хто створив її» (Кол.3:8:10). Колосянам ще треба було досягати, докладати величезних зусиль, працювати в цьому напрямку багато років, до того часу, коли можна буде викинути стару людину геть немов зношений одяг. А ви, котрі успішно пройшли всі потрібні пункти Євангелія, вже досягнули цього й «зодягнулися як вибрані Божі святі та улюблені, в милосердя, добрість, покору, лагідність, довготерпіння» (Кол.3:12). І над усім цим ви підняли, немов потужний світильник, любов, що є сукупністю досконалості.

Подібність до Бога у нас християн втілюється у подобу до Ісуса Христа. Не так нам легко повірити ув обітницю Господа, що її Він виголосив, звертаючись до учнів: «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в мене, то діла, які Я творю, і він створить; і більше цих створить» (Ін.14:12). Вражають  Його діяння, коли Він виходить за межі природних речей, що до них ми звикли. Нагодування п’яти тисяч, втихомирення бурі на морі… Невже і я, простий церковний прихожанин, зможу творити щось подібне? Так. Якщо досягну міри зросту Його повноти.

«Я дам вам нове серце і  новий дух вкладу у ваше нутро» (Єзек.36:26). Серце із плоті, на відміну від «кам’яного», є живе, здатне радіти, плакати, співчувати. Саме таке серце ми отримуємо від Ісуса, хоча й не миттєво, щойно ми звершили покаяння, а в процесі тривалої наполегливої праці над собою. Так само й новий дух. Ще довгий час учні перебували у сфері дії Закону, але якось Ісус сказав їм: «Не знаєте, якого ви духа» (Лук.9:55). Якого ж духа учням слід було прийняти? Пророк Ісая пророчо відкрив нам, маючи на увазі Месію: «Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання й страху Господнього… Справедливість буде поясом у нього на крижах, а правда підпереже його боки» (Іс.11:2,5). І учні прийняли Його вже після воскресіння Христа.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 1. Посаг до небесного шлюбу

Повернутись до Змісту