Ми мало що знаємо про те, як живуть душі на небесах, і тому нам важко вплинути на наше майбутнє там. Але все ж є один спосіб. «Не збирайте скарбів собі на землі, де міль та іржа нищать їх, і де злодії підкопуються й викрадають їх. Збирайте собі скарби на небі» (Мт.6:19). Збирайте собі скарби на небі! Як ми вже зазначали вище, це необхідно, аби ми не прийшли перед лице Христове ні  так «якби з вогню», ні «нагими». Нагадаємо ще раз слова ап. Павла (1Тим.6:19), що з ними він звертається до учня свого Тимофія: «Наказуй багатим у світі цьому... щоб вони не покладали надії на багатство непевне, а на Живого Бога... чинили добро... складаючи собі скарб – добру основу майбутнього...»

Вище ми говорили про нагороди, що Бог дає Своїм вірним за певні заслуги, за значні духовні здобутки та досягнення в служінні.   Скарб, то є дещо інше.  Якщо наші нагороди  повністю перебувають в руках Божих – Він винагороджує кого хоче і як хоче, то скарб доручено збирати нам самим.  Отже, яким чином ми можемо, живучи на землі, найкраще підготуватися до нашого життя у вічності?

Добрі діла

За наші добрі діла, про що ми згадували раніше, ми можемо не лише отримати нагороду від Господа, але й у змозі примножити свої духовні заощадження на небесах для вічного там життя. Ісус сказав: «Продавайте майно ваше та давайте милостиню. Приготуйте сакви, що не старіють, і скарби, що не зменшуються на небесах...» (Лук.12:33).

Найкращим прикладом добротворчості для нас є діяльність на землі Самого Ісуса.

1.Небайдужість до чужої біди

Скільки людей отримали від Нього уздоровлення, звільнення, вирішення своїх важких проблем! Ап. Іоанн залишив нам слова свого захоплення і подиву: «Коли б писати про це докладно, то, думаю, й сам світ не вмістив би написаних книжок» (Ін.21:25). Ісусом рухав не стільки обов’язок, скільки любов до Божого творіння, а хто любить, той не буде байдужим, той не пройде мимо там, де є біда. Де потрібна допомога. Підіймаючись на Голгофу, знесилений, покалічений Господь не пройшов мимо жінок, які спостерігали за процесією й плакали, жаліючи засуджених на смерть. Він знайшов для них слово втіхи й настанови (Лк.23:28). Вже висячи на хресті, Ісус, – вдумайся лишень! – терплячи нелюдські муки, не проминув Марію, матір Свою, поглядом уже наповнених смертю очей і потурбувався про її старість (Ін.19:26, 27).

2. Милосердя

Ісус більшість зі Своїх чудес здійснив не тому, що так вимагало його служіння і Його місія на землі, а тому що мав серце наповнене великим милосердям. Змилосердився над сліпими  і повернув їм зір, змилосердився над хворими на проказу і очистив їх, над голодним і стомленим народом і дав йому їсти, над бідною матір’ю, що втратила сина, і воскресив його. Ісусове милосердя завжди було дієве й активне. Змилосердився і... Вже розп’ятий, Він  ненароком глянув на тих, хто щойно забивав Йому в руки цвяхи. Жаль до цих людей на мить заглушив Йому нестерпний біль у тілі: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що чинять» (Лук.23:34). В останні години Свого життя Він думав не про Себе.

3. Щедрість

Господь любить щедрих і бажає, щоб ми всі «були багаті всім на всяку щедрість, яка викликає через нас подяку Богові» (2Кор.9:11). Чомусь небагато серед нас таких, що хочуть бути подібні до бідної вдови (Лук.21:1-4), забуваючи, що саме вона отримала найбільше схвалення за свою щедрість, хоча й багаті люди, що клали у скарбницю, – справедливості ради треба зазначити, теж були не скупі.

4. Нелінивство

«Ви все ще спите й спочиваєте?» (Мт.26:45) – докоряв Ісус ще не зміцнілим у вірі учням.  Ап. Павло, володіючи великою благодаттю Божою, міг безбідно існувати на пожертвування тих, хто через його руки отримав здоров’я від Господа, але він сам заробляв собі на хліб нелегкою працею простого робітника. Він явив нам по істині титанічну працездатність у своєму євангелізаційному труді: «Я часто був у подорожах, в небезпеках на річках, в небезпеках від розбійників, у небезпеках від свого народу... у важкій праці і виснаженні. Часто в недосипанні, в голоді і спразі, часто в постах... Крім сторонніх пригод, у мене щодня наплив людей і турботи про всі церкви» (2Кор.11:23).

5. Плід у майбутньому

Благодійність, розрахована на майбутнє, схожа на посадку саду.  Пройде час, тебе, можливо, вже й не буде на цьому світі, а люди пожинатимуть плоди твого добра. Якщо ти досвідчений фахівець, то можеш підготувати молодого здібного спеціаліста, лідера для церкви, комусь допомогти влаштуватися на хорошу роботу, за когось поклопотатися перед керівництвом, комусь, якщо це у твоїй компетенції, посприяти у підвищенні зарплатні, чи просто, не шкодуючи, передати свій багатий християнський досвід більш молодим віруючим.

Благодійність, якщо говорити загалом, то є свого роду угодна Богу жертва (Євр.13:). А жертва, це щось таке, що потребує від нас зусиль і інколи навіть не зовсім приємних: десь треба себе ущемити, примусити, щось треба  відірвати від своїх потреб; але якщо благодійність має в основі своїй  любов, то приносить лише радість і задоволення.

6. Миротворчість

Але є в цих Божих обітницях винагорода незрівнянно більша, ніж, наприклад,  утіха в скорботі або хліб на столі. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Синам Божим належить увесь спадок Ісуса, сюди включено все, що Господь  призначив дати дітям Своїм. Ось як високо цінує наш Бог благі діла миротворців!

Сьогодні світ навколо нас виглядає немов розбурханий вулик: жорстока конкуренція, непримиренна політична боротьба, нечувані катаклізми в природі, нові смертоносні хвороби – все це й багато іншого  неспростовно свідчить про загальну кризу людства,  кризу, яка веде до ще більшої напруги у всіх сферах життя, отже, і  до все більшого ослаблення миру. Але ми, віруючі, повинні пам’ятати про те, що Господь любить усе Своє творіння, і якщо ми не в силі змінити загальну долю грішного світу, то ми можемо суттєво зменшити страждання окремих людей.

Час до приходу Христа кожна сім’я, кожне місто, кожний народ може прожити дуже по-різному. І Господь буде ставити нації в дуже різні умови, аби спасти якомога більше людей, зміцнити й очистити Свою церкву на землі. Світло наших добрих діянь у темряві світу може стати тим рятівним вогником, що на нього вийде чимало душ, покликаних до спасіння.

7.Знання

Кожній людині, що прийшла до Христа,  Бог виділяє певний обсяг необхідних  знань і досвіду, що вона може здобути, користуючись своїм розумом.  Коли ми освоїли цей, так би мовити, ліміт, тоді і з’являється оманливе враження, що ми знаємо вже все. Дуже оманливе, бо кожен погодиться: пізнання Господа нашого Ісуса Христа не має меж. 

Бог не дає нам Своїх знань просто так, аби ми складали їх у скриньку мов жінки прикраси  і хвалилися ними перед іншими, Він завжди дає їх для практичного використання. Скільки  даровано нам сьогодні, ми повинні  втілити у своє життя, щоб, як пише ап. Павло, слово, почуте нами або прочитане, розчинилося в серцях наших вірою й принесло практичні наслідки (Евр.4:2). Тож якщо знання наші майже не поповнюються, ми повинні задати собі запитання: чи все те, що мені відомо, я втілив у свою життєву практику? І якщо ми підемо далі, і чесно скажемо собі – ні, не все, то обов’язково виникне друге запитання: «А як мені втілити?»  Бог покаже тобі, покаже по Слову, і то буде новий етап поповнення твоїх знань.

І тоді неодмінно на твоєму шляху зустрінуться ті, хто став перед такою ж проблемою – навчитися жити по Слову Божому, і їм дуже знадобляться твої нові відкриття. Вони прославлять Бога за твою допомогу, а ти перетворишся з того, хто бере, на того, хто дає. Слова «Давайте – і дасться вам: доброю мірою, утрушеною, наповненою, натоптаною віддадуть вам» (Лук.6:38) стосуються не лише матеріальних речей, але й знань. Коли ми, вщерть наповнивши свою інтелектуальну посудину, почнемо щедро роздавати  її вміст, через деякий час у нас з’явиться незадоволення своєю працею  від постійного користування старим надбанням, захочеться ділитися чимось новим, дарувати людям одкровення. І тоді Господь відкриє нам більш глибокий шар Своєї мудрості.

Великі добрі справи та й служіння найчастіше починаються зі справ малих. Починаються з бажання догодити Богові, з маленької краплини Божої любові, посіяної в наше серце Духом Святим, яка потім розростається, перетворюючись на співчуття, милосердя та багато інших прекрасних рис характеру, що властиві кожному справжньому християнинові.  «У малому був ти вірний, над великим поставлю тебе» (Мт.25:2).  То є закон. То ж якщо ви шукаєте великих Божих справ, вам не слід нехтувати дрібними, що можуть такими лише здаватися, у Божих же очах вони можуть бути набагато більші (Мк.12:42,43).  Важливо для нас увійти в цей потік задоволення, а потім і радості – бути щедрим давачем, бути носієм Божого благословення. Ця радість доступна всім без винятку!

Прибульці, у більшості своїй, завжди були найбіднішим прошарком населення в Ізраїлі. З самого нижчого щабля й почала своє життя серед євреїв моавитка Рут.  Після того, як вона прийняла єдиного Бога і стала членом Його народу, Бог безперечно, увійшов у життєві обставили молодої жінки.  Як і обіцяла, вона не пішла від свекрухи шукати собі кращої долі, і треба було щось робити, щоб прогодуватися їм обом.  Рут пішла у поле збирати колоски за женцями. Це було дозволено. Боаз, помітивши на своєму полі незнайомку, каже до неї: «Мені повідано про все, що ти зробила для твоєї свекрухи після смерті твого чоловіка... Нехай Господь тобі відплатить за твій учинок! І нехай буде тобі нагорода повна від Господа...»  (Рут.2:8-13).

Один добрий вчинок породжує інший. Боаз дозволяє їй працювати на його полі до кінця жнив, дозволяє їсти й пити разом зі слугами. Так жінки, Рут та Ноомі, уникають загрози голоду.  Вдячна Ноомі каже до своєї невістки: «Дочко моя, ось я пошукаю для тебе місця спочинку, що буде добре тобі...» Непогано знаючи звичаї свого народу, знаючи й Боаза, дає молодій жінці мудру пораду, як влаштувати своє життя. Як знаємо зі Слова, Рут стала дружиною благочестивого й багатого мужа, народила йому сина. Не забута була й стара Ноомі. Так низка добрих вчинків, смирення та любові привели до великого блага усіх, хто був учасником цієї історії. Чимале задоволення мали й жителі Віфлеєму, від щирого серця благословили вони шанованого в місті чоловіка та його молоду дружину, побажали йому більшої слави та багатства. Жінки ж сказали Ноомі, коли у неї з’явився маленький онук: «Він буде тобі втіхою і дбатиме про тебе на старості літ. Бо його породила твоя невістка, котра любить тебе, котра для  тебе стане ліпша за сімох синів» (Рут.4:15). Таки чином, добрі справи розпочавшись із не надто значного, можна сказати, побутового вчинку, зросли у велике гіллясте дерево, видиме для всього народу.

 

 

 


Перейти до наступного розділу Розділ 4. Найбільший скарб

Повернутись до Змісту