blagoslovinnyaДуже важливою складовою молитви є благословення. Воно є одним із ключових євангельських понять. Його запроваджено Самим Богом. Першими Бог благословив  «всілякі живі створіння», що Сам дав їм життя (Бут.1:22).  Друге Своє благословення Творець виголосив на  перших людей: «І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні і множтеся і наповняйте землю...» (Бут.1:28). Бог  дав право священикам та левітам благословляти людей  Своїм іменем. «Тоді призначив Господь покоління Леві, щоб вони...  Йому служили й благословляли Його ім’ям по цей день» (Втор.10:8). Цей приємний обов’язок свято виконувався в народі Божому від  початку його існування.

Варто розрізняти благословення від свого імені  і благословення іменем Божим. Перше, звичайно ж, не має такої сили як друге. Благословення від себе може обмежуватись лише добрими словами, але може також приймати цілком матеріальні риси. Так Яків (Бут.33:11)  благословив свого брата Ісава тим,  що  організував йому царську зустріч і  надіслав величезну кількість дарів. «Візьми ж благословення моє, що припроваджене тобі, бо Бог був милостивий до мене, та й маю я все». І благав він його і той узяв».

Благословляючи когось іменем Божим, ми запрошуємо Господа задіяти Свої можливості в долю цієї людини.

Благословляв, закликаючи ім’я Боже на народ, Мойсей, благословляв Аарон, благословляв Давид, благословляв Ісус. У Новому Завіті побажання Творця  про благословення набуває форму заповіді: «Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас...»  (Мт.5:44).

Благословляючи іменем Божим інших, ми самі отримуємо Боже благословення, наслідуючи обітницю Божу, дану Авраамові, як сім’я Авраама в Ісусі Христі: «Благословлятиму тих, що тебе благословлять...» (Бут.12:3). 

Благословляючи  когось іменем Божим, ми не просто кажемо йому хороші слова, бажаючи різних приємних речей, ні, ми закликаємо силу Божу в його єство, ми сприяємо вирішенню його проблем, отриманню відповідей на молитви, звільненню від  диявольської залежності. Не випадково у багатьох місцях Біблії слово благословенний вживається у значенні  той, що має успіх. «Благословен будеш у місті й благословен у полі; благословен буде плід твого лона і плід твоєї землі і плід твоїх тварин. Благословен будеш увіходивши, й благословен будеш виходивши» (Вт.28:3,4). Як бачимо, благословенними можуть бути  й тварини та навіть неживі речі «плід твоєї землі», «твій кошик і твоя діжа» і тоді благословення  набуває значення великий кількістю, чудовий якістю.

Альтернативою благословенню є прокляття. «Життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття» (Вт.30:19). Отже, благословення Боже, це рушійна сила життя, наповнення його різноманітним благом, стійкий успіх, а прокляття –  швидке або повільне його гальмування, виснаження, знекровлення. Благословляючи своїх друзів, ми запрошуємо Духа Святого  сприяти їхньому процвітанню, благословляючи ворогів –  клопочемося про те, аби Господь відвернув їхні серця від зла, прихилив до Правди.

 Благословляючи, ми робимо справу вельми угодну Богові. Ось яку настанову дає Бог стосовно цього чудового служіння: «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: «Промовляй до Аарона та до синів Його, говорячи їм: Нехай Господь поблагословить тебе, і нехай Він тебе стереже! Нехай Господь засяє на тебе лицем Своїм, і нехай буде милостивий до тебе! Нехай Господь зверне на тебе лице Своє, і хай дасть тобі мир!  Вони будуть кликати ймення Моє  на Ізраїлевих синів, а Я благословлятиму їх» (Числ.6:22-27).

Найбільшу силу має благословення, коли воно звершається духом. «Бо коли ти благословлятимеш духом...» (1Кор.14:16).

Але найдивовижніше те, що Бог Сам потребує нашого благословення. Це добре знав неперевершений молитвеник цар Давид: «Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє...» (Пс.103). «Кожного дня  я буду благословляти Тебе і буду вихваляти ім’я Твоє».

Благословляючи людей, ми відкриваємо своєрідні канали в нашому серці для Духа Святого, Який рікою води живої, омиваючи, укріплює, дає сили, підіймає дух, уздоровлює  кожного, хто цю воду живу споживає.

Сестра Ольга Сокіл все життя вчителювала в одній із київських шкіл, але коли батьки її постаріла, змушена була переїхати у село на Вінниччині, аби доглядати їх. Тут вона й трудиться у міру сил на ниві Божій. Ось одне з її свідчень.

У мене вийшов із ладу мобільний телефон. Поїхала у райцентр, це дев’ять кілометрів від нас, здала в ремонт. Сказали, щоб приїхала в середу. За цей час мені подзвонили й сказали, що в районній лікарні знаходиться сестра Люба, віруюча, баптистка, жінка з мого села.  Їду в середу по телефон, але він ще не готовий, сказали, що до суботи зроблять.

Я заглянула в магазин, купила дещо для хворої й пішла в лікарню. Люба зраділа, але почувалася дуже зле, – якась маловідома хвороба.  Ставили капельниці, робили уколи, але сестра всю надію покладала на Бога. На тумбочці в неї лежала Біблія, Люба читала Біблію, молилася, розповідала хворим у палаті про Христа, про Його жертву заради грішників. Жінці потрібне було підкріплення, і Бог послав їй мене.  Слава Господеві!

Дочекалася суботи, поїхала по телефон, – не готовий. Знову йду до Люби. Якраз готують одну жінку до операції, і ми молимося за неї, потім ділимося Словом Божим з тими хто в палаті. Бачу: біля вікна лежить молода років 45 жінка й дуже уважно слухає нас. Виявляється, у неї був інсульт, вона ще не може ходити й ледве вимовляє слова.  Попросила мене, щоб сіла біля неї й помолилася. Я розповіла їй, що Бог її любить, що там, на хресті Він переміг смерть, пекло, недуги й хвороби. Жінку звали Катя. Я поклала свою руку на її руку, а Дух Святий молився. Та молитва немов свіжий єлей лилася з моїх уст. Як це чудово, коли Дух Святий надихає і провадить у молитві! Я молюся, а сльози ллються у неї з очей.  «Все буде добре, Катю. Якщо Бог за нас, то хто стане проти нас?»  Запитала мене, з якого я села, й виявилося, що її село десь кілометрів за 15 від нашого. «Якщо одужаю, то обов’язково приїду до вас». Вірю, що буде так.

Знову дзвонить сестра Галя з мого села, віруюча. Розповідає про Миколу, чоловіка віруючої сестри Ганни. Розказує, що йому було дуже зле, задихався, інгалятор уже не допомагав, серце боліло, все тіло крутило.  Син вирішив відправити батька в районну лікарню. Микола вийшов із хати (йому вже за сімдесят), попросив прощення у Бога, жінки, дітей та онуків і поїхав. Він уже не сподівався повернутися назад живим.

Наступної суботи поїхала по телефон. Автобус наш прибув у район о восьмій, а майстерня відкривається о дев’ятій. Їду в лікарню. Ми вийшли з Миколою Григоровичем у коридор, я сказала, що хотіла б за нього помолитися. Чоловік з радістю погодився, але сказав, що не може довго ні стояти, ні сидіти, ні лежати, 2-3 хвилини й треба змінювати позу. Сказав, що пройшов курс лікування, нічого не допомогло, й лікарі прийняли рішення відправити його в обласну лікарню. Чоловік навіть не уявляв, як у такому стані він може доїхати до Вінниці. «Все в руках Божих, – сказала я, – Все буде добре, для того Господь і послав мене сьогодні до вас».

Микола раніше вдома читав Біблію, просив у Бога прощення за свої гріхи. Я бачила, як йому важко, і мені здавалося, що страх смерті наводив на нього жах. Ми сиділи на ослоні в коридорі лікарні,  я благословила його іменем Ісуса Христа, й ми почали молитися. Це була коротка, дуже гаряча  молитва, в декілька хвилин, але я відчула, що над нами відкриті небеса. Ми тепло попрощалися, і я пішла в містечко.

Йшла така щаслива  й дякувала Господеві за ці душі, яких Він мені послав, за поламаний телефон, бо хто ж мене вирвав би з тої домашньої суєти. А так я змогла послужити Богові й людям.

На цей раз мого телефона таки відремонтували, купила продуктів, бо якраз у суботу в райцентрі великий базар, встигла на свій автобус і до обіду була вже вдома. Їхала й раділа так, наче виграла в лотерею мільйон. Людська душа! Яка вона дорога для Бога!

У вівторок знову подзвонила сестричка Галя та й каже: «Олю, Микола Григорович уже вдома. Ось ходить по подвір’ю, курей годує». Був він і в Вінниці. Там після обстеження йому сказали: дихальні шляхи чисті, серце працює в нормальному ритмі, загальний стан здоров’я, як для його віку, цілком задовільний. За день виписали додому. Спасибі Тобі, Батьку Небесний! Ти все бачиш, чуєш, знаєш і вникаєш у всі справи наші. Хай святиться славне Твоє ім’я в нас і через нас!

В неділю Микола Григорович з дружиною Ганною пішов на богослужіння, покаявся перед громадою й став членом євангельської церкви. Слава Господеві!

 

 

Віктор Котовський